і здіймається хвиля – і лиже твоє лице
перекатами вітру, що кличе: “хутчіше дихай!”
бо вона забере, не питаючи: чи знесеш?
переможеш, приборкаєш чи покохаєш вихор?
і здіймається друга – і небо збиває з ніг,
гострозубе каміння сміється тобі в коліна;
захлинається тиша – почути ніхто не встиг,
молитви чи прокляття спочили на дні невинно.
і здіймається третя – і ти віддаєш воді
перестиглі ридання, судоми солодких схлипів,
і шепочеш одне: щоб тебе віднесло туди,
де не буде пасток, де пісок поглина безвихідь,
де заблукані хвилі цілують в чоло човни,
де ти зможеш прибитися – світлом до темних сходів,
де заповниш маяк – вже не в змозі тепло спинить
і зірвешся у ніч, від якої вже сни відходять:
небезпечні проливи, де стогони білих птиць,
простирадла медуз і обійми цупких коралів..
переможеним сяйвом – наповнюй, веди, молись
й розчиняйся у ранку – сльозою, що не спіймали.