І знову сон... по сніговому крошиву
наздоганяла я принади дня
й надибала, усупереч хорошому,
напівзамерзле, дрібне пташення...
мабудь, горобчик... крильця переламані,
страшенний біль, а все ж воліє жить,
відчуть обійми зцілюючі, мамині
і говір, що під сонечком бринить.
Заклякла я налякана, стривожена,-
мінявся світ - вселяв у серце страх
маленька пташечка ставала схожою
на мого сина просто на очах...
Схопилась!.. ніч!.. і навкруги пітьма,-
мій бідний син - у нього ж рук нема...