Я б тут оселився, до Бога бо ж ближче
на дереві врослім у небо, як пташка.
Як в схованки граючись десь на горищі,
у сіні пахнющім… знайти б було важко.
А може в будинку покинутім, тому
занедбанім, наче старезна людина,
яка пережила всі втрати та втому,
та вицвілім, як чорно-біла світлина.
Сховатись від болю, відчаю та виру
життя невгамовного, певно, тут мушу,
від війн та брехні, та зрадливого миру…
Та враз розумію – не втиснусь у душу.
.
ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ,2016-2020 рр.