* * *
Як боляче, мамо, зруйнований бачити дім,
де кожна цеглина – чиясь нерозгадана доля…
Матрьошка-війна ходить з гаслом «Помри молодим!»
і листям тріпочуть оті з України тополі.
А в кожному погляді чорна сичить чужина
і слово не гріє надвечір долонями літа.
Нічого не вдієш – біда не приходить одна,
лишається тільки не здатись, боротися, жити…
Герої вмирають. Герої ідуть нанівець.
Харон не встигає спочити, як знову робота…
Бодай би весло в нього вкрали, нехай йому грець,
або ж необачно штовхнули самого у воду.
Як холодно, мамо, любити без віри у світ,
коли навіть вітер зрікається власного шляху...
І знову залізо комусь обриває політ,
і грузне в бурштин мовчазна безіменна комаха.