Мамо! Ти чуєш, Мамо?
Скрипка плаче.
Вона і тужить, біль неначе
Їй аплодує, браво, браво.
Ти чуєш? Чуєш, тихий стогін.
Там рвуться струни у полоні,
Та притискають їх долоні.
Ти чуєш мову струн та гомін .
Вони говорять між собою
Та забирають тугу ту,
Та ще з очей твоїх сльозу.
Вони збирають... у долоні.
Не плачте Мамо!
Як струна, що натягнули на кілки
Твої відліченні роки.
Твоє життя... його замало.
Не плачте струни. Скрипка. Доля.
Та все відлічують роки,
Ті дні, мов хвилі у ріки.
Є тільки часу зла недоля.
А скрипка тужить та сміється,
Як ви сміялись молоді
Коханням креслили всі дні,
Що із недолей не знається.
Мамо! Ти чуєш, Мамо?
Скрипка плаче.
Вона і тужить, біль неначе
Їй аплодує браво, браво.