Душа зтьм"яніла, наче в осінь сад,
Осінній сум навис, як сіра хмара...
А скрізь така невимовна краса,
Мов хто списав з картини Ренуара...
Щось у моїм житті пішло не так:
Я не горю, а лиш повільно тлію...
Ціна сивинам - ламаний п"ятак,
Я пам"яттю свою безвихідь грію...
В осіннім парку - сірості нуар...
Вдихнути осінь хочу до сп"яніння...
Холодна ніч...стіна...кіоск...ліхтар...
І нескінченність з іменем терпіння...
Від споминів - по колу голова...
Осінній морок...шурхіт листопаду...
Так моторошно...тиша грозова...
Й на вшпиньках тінь чиясь іде позаду...
Цю сіру тінь я більше не люблю...
Чи може знов - сама собі лукавлю?
Я подих вітру жадібно ловлю
І рік останній по секундам правлю...
Щось у моїм житті пішло не так,
Та...двічі не ввійдеш в ту саму річку...
Ціна любові - ламаний п"ятак!
Мабуть, куплю на нього в церкві свічку...
Запалю свічку...стану до колін,
Помолюся любові до ікони...
За ким дзвенить цей поминальний дзвін?
По кому гучно так лунають дзвони?