…іноді хвилі величної Ріки Життя приносять
до храму мого розуму
цілий натовп шукачів чи паломників…
Це – думки, слова, фрази, що своєю поведінкою
дуже схожі на людей…
Є серед них всякі – охайні і непричесані,
галасливі і мовчазні, ввічливі і грубуваті…
Розум-священник пильнує,
щоб деякі з них не почали
без дозволу бавитись на дзвіниці,
аби теленькати –
ні краси, ні користі…
Зробивши відбір, відправляє обраних
до світлиці душі –
нехай вона до них придивиться…
І береться вона до справи –
відмиває їх від бруду,
від бажання зайняти червоний куток
або чільне місце за святковим столом,
відігріває маленьких сіромах -
побутові слова,
що просто туляться до гурту… Стримує тих, що
прагнуть своїми блискітками
привернути до себе всю увагу
і гармонізує всіх у невеличку дружну сім’ю
з вогняною квіткою своєї любові у центрі…
Так народжується вірш…
Це дитя розуму і душі, що буде
слугувати Богу, Гармонії і людям.
Відпускаю його в Ріку Життя -
щасти всім,
хто причаститься
до мого джерельця!..