* * *
…а повертатись нікуди йому –
все, чим горів, війна собі забрала.
І те стожале та крихке «чому!?»
горохом в стіни темного підвалу...
Той чорний птах, що розтинав блакить
і наливала тіло порожнеча…
Вже не бентежить. Більше не болить
та й длубатись в минулім недоречно.
Йому тепер немає вороття.
«Ви ж самі винні!» - репетує преса.
А сьогодення лік веде смертям
і душі степові веде по лезу.
В лещата днів затиснув хижий час
і як тут не пручайся – не пускає…
Він уві сні приходить на Донбас,
в свою зручну колись «хатину скраю».
Здіймає гвалт, його уздрівши, пес
і чайник, що ніколи не холоне.
А за вікном, торкаючись небес,
біжать у світ цибаті терикони…
Аж раптом лайка пострілу і дим,
і «руская вєсна» на БТР-і…
Закусюючи м’ясом молодим,
смакує дехто вже «Криваву Мері»…
А повертатись нікуди йому…