Допоки не вмерла – плекаю надію:
Щось, вище за підлість, існує та діє.
Хоч вихід прямий звідусіль не завжди є
Як даність готова.
Поглянеш – здається, навколо безодня.
А порівну щастя на всіх – не було й дня…
Та, якщо можлива десь правда господня –
Усе поступово.
Не знаю, за що – але, точно, для того,
Щоб мали мету - підійматись до Бога
І вчитися схожими бути на Нього.
Напевно, не зовні.
В суцільній пітьмі краще чується Слово.
Допоки зоря не засяє Ранкова,
Ця школа довічна – лише початкова,
Бо учні ще сонні.
Не те, щоб я знала усе достеменно -
Але відчуваю: ніщо - не даремно.
Бо напередодні – найбільше і темно
В очах… або нервах.
Аби не загралися - то сірниками,
То хто є сильніший у вправах з казками.
Людьми ж бо стають не відразу - роками.
І то - на перервах.