Я знаю, да, это больные бредни,
Не время умирать мне, не пора,
Но черные легли на сердце тени
Предчувствий злых, душа моя мертва.
Мечты, надев печальные одежды,
Несут меня в прекрасный тихий край,
Чтоб взял меня зеленый, как и прежде,
Плакучих ив и кипарисов рай.
Мне черной кисеей покрыли очи
Мечты-просительницы и померкнул свет,
И зазвучали жалостные вопли
Моих покинутых стихов-сирот.
Да, я умру, и в мире запылает
Покинутых моих стихов огонь,
И сдержанное пламя засияет,
Зажженное в ночи, засветит днем.
И тот придет, чей образ проносила
Я вместе с песнями в своей душе.
«Она тебе то пламя запалила»,-
Его узнавши, скажут ему все.
Он гордо скажет: «Нет!» - лоб гордо вскинет
И гордо прочь уйдет, не посмотрев назад.
Как прежде, так он и теперь не примет
Печально-добрых жалоб и отрад.
Я умоляю вас, мои стихи крылаты,
За ним летите, точно искры, вслед,
Побудьте с ним в осиротелой хате,
И принесите от него привет.
Если ж любимый мой и там в уединенье
Все так же гордо отречется нас,
Тогда, мои стихи, пусть в мрачной домовине
У сердца моего схоронят вас.
А если он с тоской и горькими слезами
Потерянную воскресит любовь,
Мои стихи, расстанемся мы с вами,
Забыв меня в гробу, к нему летите вновь.
Я знаю, так, се хворії примари,
Не час мені вмирати, не пора,
Та налягли на серце чорні хмари
Лихого пречуття, душа моя вмира.
Вдяглися мрії у смуткові шати
I понесли мене в дивний мовчазний край,
І там прийняв мене в зеленії палати
Плакучих верб і кипарисів гай.
Серпанком чорним жалібниці-мрії
Мені покрили очі, змеркнув світ,
І залунали скарги жалібнії
Моїх покинутих пісень-сиріт.
Так, я умру, і в світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
І прийде той, чий образ я носила
З піснями вкупі в серденьку свому.
«Вона для тебе сей вогонь лишила», –
Його пізнавши, скажуть всі йому.
Він гордо скаже: «Ні!» – і гордо здійме чоло,
І гордо піде геть, не глянувши назад.
Як перше не приймав, так і тепер не прийме
Ласкаво-прикрих жалів і порад.
Благаю вас, пісні, мої пісні крилаті,
За ним услід, мов іскорки, летіть,
Побудьте з ним в його самотній хаті,
Верніться і мені про нього розкажіть.
Коли коханий мій і там у самотині
Так само гордо відречеться нас,
Тоді, мої пісні, нехай у домовині
Край мого серця поховають вас.
Коли ж він з тугою та з гіркими сльозами
Згадає втрачену, зневажену любов,
Тоді, мої пісні, розстанемось ми з вами,
Лишіть мене в труні, летіть до нього знов.
28.12.1896