Мені казала «не кохаю,
Прощай, мій друже, бог з тобою,
Була для тебе я рікою,
Та чую… в тобі потопаю…»
Та я мовчу, бо я… не вірю,
Я бачу сум, я бачу сльози,
Я бачу паморозь,… морози,
Я бачу руки, що зігріли…
«Пробач, коханний… ще… кохаю,
Але згублю в кохані нас.
Там тільки горе без прикрас…
Там, тільки те, чого не знаю.»
Навіщо ти мене вбиваєш?
Навіщо ці слова мені?
Я захолов, у темні дні,
Коли про мене забуваєш .
«Забути б дні, та… я не в змозі
Забути все, що дарував,
Забути, як мене кохав…
Забути квіти при дорозі.»
Навіщо пам’ять затираеш
Немов пилюку на столі
Навіщо, кажеш ти мені,
Що ти мене вже не кохаєш.
Ти, мов метелик, вірив свічці,
Злетів, та крила обпікав,
Який лиш вірив… та не знав,
Що почуття підібні річці …
А річка імені не знає
То річка тиха… річка зла
Вона то лащеться п’яна,
Вона то пестить, то вбиває