Ранковий тролейбус. Цей чемний юнак.
Підвівся, кивнув, поступаючись місцем.
Вже майже зима. Мерзне поле за містом,
А їй стало тепло і затишно так!
І зручно вмостилася біля вікна,
А він в телефон уже з кимось балакав...
«Бандеровська морда!» й «Стара комуняка!»
Не знали цього ще ні він, ні вона.
І гадки не мали! Жили та й жили:
Латали шкарпетки вовняні для дому,
Шукали розради одне у одному,
Носили вечері і кави пили.
Та з брудом у душах не спалось комусь -
То злидні прийшли, щоби не сумувати.
Мандруючи тишком від хати до хати,
Дверима десь грюк, чи одвірком десь лусь!
Їх листям торішнім по світу несе,
Із ними не варто вступати в розмову -
Убогість фізична попри розумову,
Ще й доля - всім заздрячи, нищити все.
***
І сніг почорнів
на роки не на дні...
А що ж ти хотів,
бо самі ж і дурнІ.
***
Якщо в бога віриш - хреста наклади.
Не віриш, як я? Тричі сплюнь (випадково).
В маршрут свій звичайний, буденний ранковий
На тій довоєнній зупинці зайди.
Хай знову в тролейбуcі чемний юнак
Кивне, поступаючись жіночці місцем...
Зайди, бо зима вже дісталася міста -
Комусь стане тепло і затишно так!
========================
І от маємо: як це все бачиться-сприймається з відстані у тисячу двісті з гаком км. Але то - географічна відстань. Відстані між мізками й серцями людськими або не існує взагалі, або ж - прірва. Віталій Валентинович Карпов зробив переклад цього вірша з притаманним йому домисленням, тому скромно й зазначив "за мотивами..." Читаймо: http://www.stihi.ru/2017/05/06/8219
По мотивам О. Омелянчука, Щоб не сумувати
Тот парень вежлив был. Троллейбус – не метро.
Он встал, кивнул. Ей место живо уступает.
Зима уже. И поле, видно, замерзает
За городом с утра.
Ей стало вдруг тепло!
Она устроилась удобно у окна,
Он телефон вертел, о чём-то там «базаря».
Кто «Комуняка», кто «Бандеровская харя»…
Он этого не знал.
Не знала и она.
И в мыслях не было! Все просто жили так:
Носки домашние чинили шерстяные,
Просили у друзей прощения простые,
На ужин каша.
Кофе пили натощак.
Лишь грязным душам не спалось тогда никак –
Дорога лжи им хорошо была знакома.
Тихонько ею шли от дома и до дома
То в двери постучат,
то хлопнут о косяк!
Как листья ветер носит их. А цель одна –
Им только б всё крушить от зависти и злобы.
Бесплоден с ними разговор, хотя б для пробы –
Ущербность тела и ума
дошла до дна.
................
Коль в бога веришь – лучше ты перекрестись.
А нет – то трижды плюнь. Приём обыкновенный…
Сойдя хоть раз на остановке довоенной,
На век от этого маршрута отрекись.
.................
Тот парень вежлив был. Троллейбус – не метро.
Он встал, кивнул. Ей место живо уступает.
Зима прошла давно, а грязный снег не тает.
Лишь отрицая зло – ты сотворишь добро…