Вона надривно плакала…
як жовтень,
з птахами відлітаючи у небо,
фарбуючи усе – в червоно-жовте…
Неначе – все…
запізно…
і – не треба…
І позики в життя – було замало,
аби запити все – чого не було…
…а я – стояла мовчки…
Я – чекала…
…коли ж вона доріже, блін, цибулю…