Вкриваються пилом альбоми
й старі фотокартки щасливі
Годинник невпинно стрибає
по цифрам червоними стрілками
Не кажучи скільки жити
мені й за вікном зливі
Рахуючи межі наші із нею наступними понеділками.
Я знаю напам'ять тебе
і твої фантастичні історії
Герої усі перебрались до мене
на книжні полички.
Говорять вночі про небо
і грані уяви хворої.
Я бачу, вони перебрали від тебе манеру і звички.
З усіх фотокарток твоя
засинає давно під моєю ковдрою
Гріє ночами, вколисує тихо,
лікує безсоння...
Стала вже трохи пом'ятою з часом
й помітно пожовклою
На собі лишила лінію кожну на моїх долонях.
Я часто вночі говорю до стелі
вбачаючи в ній тебе
Вона безпідставно мовчить
вже, приблизно, шість років
Кіт тепер замість диванів
нахабно мене шкребе
Ховає під ліжко мою рівновагу і спокій.
Дорожчий за всіх живих,
найцінніший у цілому Всесвіті
В домашніх архівах,
датованих іншим, минулим життям
Назви на котрих затерті
або закреслені
Люди у котрих навмисно назвались чужим ім'ям.
Від тебе на кухні лишився
холодний невипитий чай
Газети забутого року
і дивні старі окуляри
Приходь в мої сни, залишайся на довше,
Не забувай...
Обіцяй бути поруч, далеким та вічно коханим.