Петя Дубарова
ТАЙНА
Хмарина, наче мишача халупа,
дає притулок знов мені незримо,
мені з долоні — битої шкарлупи —
тече повітря, в ньому свіжі рими.
Мов чаші — переповнені зіниці,
в них щось незнане блискає спрокволу,
і сиві, як і я, печальні птиці,
мене вершечком зграї прокололи.
Проте мій вірш, незчерствілий зимою,
мені на спину кине літо шале,
відтак не буду я уже собою,
я віршем стану, що раніш не знали.
Тоді порину в п’єсу я сміливо,
і буде п’єса ця привітна, сяйна,
у ній я безіменна і щаслива,
тому що буду просто тайна.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Оригинал:
Петя Дубарова
ТАЙНА
И облак сивкав като миша дупка
пак погледа ми приютява тихо,
от мойта длан – разчупена черупка –
изтича въздух снежнобял и стихов.
Във чашите на моите зеници
се плисва нещо чуждо, непознато
и сиви, като мене тъжни птици,
пробождат ме с върха на свойто ято.
Но моят стих, от зима неизпръхнал,
ще метне на гърба ми свойто лято
и аз стихотворение ще стана,
от никого нечуто, неизпято.
Тогава ще се вмъкна във пиеса
на някоя от сцените, сияйна,
ще бъда най-безавторна, щастлива,
ще бъда просто малка тайна.