***
Я люблю дощ осінній і вітер,
Запах листя, природи смаки,
Як в степу опівніч мліють квіти,
Трави в росах, полині гіркі.
Ніч, бреде молодий місяць полем,
Он чиркають у небі зірки,
То втрачаємо рідних із болем,
Що у серці у нас навіки...
Поливала я долечки ниву
Часто-рясно дрібною сльозою,
Мала доню,красуню вродливу,
Та забрала земля із собою...
Ми не можемо, кажуть, втрачати,
Бог над нами лиш має управу,
Нам ніхто не належить по праву,
Прикипіли... та маєм віддати...
Ось така філософська трактата,
Неутішна- другої нема...
Провела вже і маму і тата,
І від болі душа, як німа...
А любила ж стрічати весну,
Як ловила її кожен подих...
А тепер ні до їжі ні сну,
Хоч дай купу прикрас і обнови...
І чого воно так в тому світі?..
Все примхливе і все у Єгови,
Ми,як зорі оті як ті квіти,
Запозичені, друзі-панове...
Не себе, мусим інших втішати,
Нести радість, любов і красу,
Як несуть небо зорі, ліс шати,
Як птахи несуть кожну весну...
Ми не в змозі нічого втрачати,
Бо ніщо не належить по праву,
Частки Божого світу ми, брате,
Камінці дорогої оправи...
***