хотілося північної краси,
такої, що вмира в очах повільно –
та сонце розтопило голоси,
які нас рятували в хуртовини.
хотілося невпинної журби,
якою не напитися як щастям –
та вітер у криниці загубив
невиплакані погляди завчасно.
хотілося ні віршів, ні псалмів
(дешевих слів достатньо і на шпальтах),
а вірності нескорених полів
і ніжності травневих водоспадів.
хотілося, щоб зраджені зірки
не падали, а вчилися парити –
та змучена земля летить з руки
чужої
і спиняє серця ритми.