Лина Костенко «БЕЛАЯ СИМФОНИЯ»
(перевод Владимира Туленко)
Нам было тогда не до смеха,
Ночь подняла завесу –
Белой симфонией снега
Она проплывала над лесом.
Подобно дрейфующей шхуне,
Скрипел лес, во льды закован.
И парень совсем ещё юный
Сказал откровенное слово:
- Ты песней моей лебединой
Останешься. Мне поверь ты…
И женщины и мужчины
Первый раз любят до смерти.
Принципам благочестивости
Мы воздадим всё должное.
Подростки ведь для солидности
Все вспоминают о прошлом.
На парусе снега громады
Висли катастрофически.
Я много ему говорила,
И было всё это трагически.
Любовь оказалась фатальной,
Будто из драмы Ростана.
Снег помню я фундаментально,
Тот, что давно растаял.
В белой симфонии снега
Шхуна во льды вморожена.
А нам с тобой не до смеха,
Ведь жизнь вся не подытожена.
Прекрасно тебе и весело
По белому свету скитаться.
Такой же, как все воскресшие.
Не любишь про смерть углубляться.
Ценная есть ннформация
О прошлом значимая веха.
И это – не декорация.
Симфония белая снега!
Пусть вьюги метут с завыванием,
Сломав о деревья крыло…
Любовь моя первая, ранняя.
Крайнее чувство прошло.
*****
Ліна Костенко «БІЛА СИМФОНІЯ»
Було нам тоді не до сміху.
Ніч підняла завісу –
біла симфонія снігу
пливла над щоглами лісу.
А ліс, як дрейфуюча шхуна,
скрипів, у льоди закутий…
І хлопець, зворушливо юний,
сказав із дорослим смутком:
– Ти пісня моя лебедина,
останнє моє кохання…
В такому віці людина
завжди кохає востаннє.
Бо то уже справа гідности –
життя, бач, як сон, промайнуло.
Підлітки для солідности
мусять мати минуле.
Завіяні снігом вітрила
звисали, як біла гичка…
Я теж йому щось говорила,
і теж, певно, щось трагічне.
Було кохання фатальне,
майже з драми Ростана…
Я тільки сніг пам'ятаю,
отой, що давно розтанув.
Білу симфонію снігу,
шхуну, в льоди закуту…
А нам з тобою – до сміху!
А нам з тобою не смутно!
І добре тобі, і весело
на білому світі жити.
Ти тільки, як всі воскреслі,
не любиш про смерть говорити.
І маєш, напевно, рацію.
Минуле вмерзає в кригу.
І це вже не декорація…
Біла симфонія снігу.
Стогне завія до рання,
зламавши об ліс крило…
Ти – моє перше кохання.
Останнє уже було