а людину можна

а людину – можна?



а людину не можна, та все це не більше доріг,
волошкових небес чи струмків польової розради –
там, де цноту записано в дощ, що спадає до ніг,
там, де кров захлинається співом, що пада і пада

у прозорі обійми пахкої й сухої землі:
в кожній зморшці сміється зерня вікового терпіння.
ні, людину не можна, та поки поля ці твої –
можеш випити трунку й спочити у травах невинно.

люди йдуть, виживає зболіла й забута земля,
Україна, заради якої не страшно ходити по колу.
починаєш молитися, тільки би була моя,
лиш моя безнадія, її не чіпали ніколи.

щоби падали камені – стрімко, повільно – нехай!
щоби чорні птахи роздирали на шмаття спасіння,
лиш її оминали усі, хто себе пропихав
в найщиріших вірян, причепурених до Воскресіння.