До Валерії Богуславської,
на чудовий переклад книжки Абрама Суцкера «Потаємне місто»
Перекладаєш Абрама чи Хаіма –
ти видихаєш, а ми надихаємось.
Сила найвища, мені ти навіщо,
я і без тебе здіймусь на горище,
адже із відти, з горища, видніше.
Перебуваймо в відведеній ніші.
Тільки не йти, не блукать манівцями,
щоб не змогла загубитись і ця мить,
хай потаємне все зробиться явним.
Місце своє відшукаю і я в нім.
Місце знайду в ясний день та в негоду,
як же важливо нам мати нагоду
слово почути про долю убогу
того народу, що вибраний Богом.
Отже, не зайве, що знаючи їдиш,
ти безперервно в тім космосі їдеш -
з жменьки хвилин, що в загашнику маєш,
з серця свого слово видобуваєш
й людству даруєш у дні ці зимові,
вмерти не давши бабусиній мові.
06.12.16
Иллюстрация Владимира Любарова