Я повз красу у поспіху живу:
А тут з-під фіолетової хмари
Зелені розливаються дзеркала
На приспаному осінню ставу.
Пеньок замилувався струхлявілий,
Верба у блонд пофарбувала коси,
Обшарпане, заплутане волосся
Прилакував їй іній срібно-білий.
Розкидавши тафту по тротуарах,
Умившись у проталині під мостом,
Спішать до моря вслід за падолистом
Вже не брунатні, а пастельні хмари.
В останню сеї осені неділю
Обруси по підгір’ю розстелила,
Мереживо на сірий лист пришила
Стара, як рік, самотня Повітруля.
А Бистриця вже вимила каміння,
Усі камінчики, усі бетонні брили,
Їй від морозу скроні посивіли,
Їй час прийшов дивитись сновидіння.
*Бистриця - річка на Прикарпатті (річка мого дитинства)