«СКАЗКА О ЗОЛОТОМ ПЕТУШКЕ»
(стих 4 – из серии 1-7)
Александр Сергеевич Пушкин (1799-1837 г.)
Перевод на украинский язык: Николай Сысойлов
===================================== Александр Сергеевич Пушкин
===================================== 4-7. СКАЗКА О ЗОЛОТОМ ПЕТУШКЕ
===================================== (стих 4 – из серии 1-7)
===================================== Войска идут день и ночь;
===================================== Им становится невмочь.
===================================== Ни побоища, ни стана,
===================================== Ни надгробного кургана
===================================== Не встречает царь Дадон.
===================================== «Что за чудо?» — мыслит он.
===================================== Вот осьмой уж день проходит,
===================================== Войско в горы царь приводит
===================================== И промеж высоких гор
===================================== Видит шелковый шатер.
===================================== Всё в безмолвии чудесном
===================================== Вкруг шатра; в ущелье тесном
===================================== Рать побитая лежит.
===================================== Царь Дадон к шатру спешит...
===================================== Что за страшная картина!
===================================== Перед ним его два сына
===================================== Без шеломов и без лат
===================================== Оба мертвые лежат,
===================================== Меч вонзивши друг во друга.
===================================== Бродят кони их средь луга,
===================================== По протоптанной траве,
===================================== По кровавой мураве...
===================================== Царь завыл: «Ох, дети, дети!
===================================== Горе мне! попались в сети
===================================== Оба наши сокола!
===================================== Горе! смерть моя пришла».
===================================== Все завыли за Дадоном,
===================================== Застонала тяжким стоном
===================================== Глубь долин, и сердце гор
===================================== Потряслося. Вдруг шатер
===================================== Распахнулся... и девица,
===================================== Шамаханская царица,
===================================== Вся сияя, как заря,
===================================== Тихо встретила царя.
===================================== Как пред солнцем птица ночи,
===================================== Царь умолк, ей глядя в очи,
===================================== И забыл он перед ней
===================================== Смерть обоих сыновей.
===================================== И она перед Дадоном
===================================== Улыбнулась — и с поклоном
===================================== Его за руку взяла
===================================== И в шатер свой увела.
===================================== Там за стол его сажала.
===================================== Всяким яством угощала,
===================================== Уложила отдыхать
===================================== На парчовую кровать.
===================================== И потом, неделю ровно,
===================================== Покорясь ей безусловно,
===================================== Околдован, восхищен,
===================================== Пировал у ней Дадон.
-------------------------------
4-7. КАЗКА ПРО ЗОЛОТОГО ПІВНИКА
-----------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
Вірш 4 – із серії 1-7
***
Військо йде і день, і ніч;
І усюди дивна річ:
Ні побоїща, ні стану,
Ні надгробного кургану
Не стрічає цар Дадон.
«Що за диво? чи не сон?»
Ось і во'сьмий день проходить,
Військо в гори цар приводить.
Між високих гір-тенет
Бачить фетровий намет.
Все в безмовності безкрайній,
А в ущелині туманній
Рать скривавлена лежить.
До шатра Дадон біжить..
Що за жах – картина битви!
Перед ним сини' убиті –
Без шоло'мів і без лат –
Закривавлені лежать,
Розпластали крила-руки.
Бродять коні серед лу'ки,
По протоптаній траві,
По кривавій мураві'..
Цар завив: «Ох, діти, діти!
Ви в чиї попались сіті,
Хто бажав соко'лам зла?
Горе! смерть моя прийшла».
Всі завили за Дадоном,
Застогнала дивним стоном
Глиб долин, відчувши смерть..
Раптом фетровий намет
Відчинився.. і дівиця, -
Шамаханська то цариця! -
Вся у сяйві, як зоря,
Тихо стрітила царя.
Мов на сонце птаха но'чі,
Глянув цар, пірнувши в очі,
І забув, немов у сні,
Вмить про смерть своїх синів.
Як прекрасна молодиця,
Шамаханська чарівниця!
Як привітлива з Дадоном:
Посміхнулась – і з поклоном
Ніжно за' руку взяла,
І в шатер свій повела.
Там за стіл царя саджала,
Дивні страви подавала,
Ще й сонет із чар сплела,
І спочити відвела.
Ще і потім, тиждень рівно,
Покорившись їй безмірно,
Зачарований, - «це ж сон!» –
Пируватиме Дадон.
***
Николай Сысойлов,
30-31.12.2016
============
С ударениями
-------------------------------
4-7. КА'ЗКА ПРО ЗОЛОТО'ГО ПІ'ВНИКА
-----------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
Вірш 4 – із серії 1-7
***
Ві'йсько йде' і день, і ніч;
І усю'ди ди'вна річ:
Ні побо'їща, ні ста'ну,
Ні надгро'бного курга'ну
Не стріча'є цар Дадо'н.
«Що за ди'во? чи не сон?»
Ось і во'сьмий день прохо'дить,
Ві'йсько в го'ри цар приво'дить.
Між висо'ких гір-тене'т
Ба'чить фе'тровий наме'т.
Все в безмо'вності безкра'йній,
А в уще'лині тума'нній
Рать скрива'влена лежи'ть.
До шатра' Дадо'н біжи'ть..
Що за жах – карти'на би'тви!
Пе'ред ним сини' уби'ті –
Без шоло'мів і без лат –
Закрива'влені лежа'ть,
Розпласта'ли кри'ла-ру'ки.
Бро'дять ко'ні се'ред лу'ки,
По прото'птаній траві',
По крива'вій мураві'..
Цар зави'в: «Ох, ді'ти, ді'ти!
Ви в чиї' попа'лись сі'ті,
Хто ба'жав соко'лам зла'?
Го'ре! смерть моя' прийшла'».
Всі зави'ли за Дадо'ном,
Застогна'ла ди'вним сто'ном
Глиб доли'н, відчу'вши смерть..
Ра'птом фе'тровий наме'т
Відчини'вся.. і діви'ця, -
Шамаха'нська то цари'ця! -
Вся у ся'йві, як зоря',
Ти'хо стрі'тила царя'.
Мов на со'нце пта'ха но'чі,
Гля'нув цар, пірну'вши в о'чі,
І забу'в, немо'в у сні,
Вмить про смерть свої'х сині'в.
Як прекра'сна молоди'ця,
Шамаха'нська чарівни'ця!
Як приві'тлива з Дадо'ном:
Посміхну'лась – і з покло'ном
Ні'жно за' руку взяла',
І в шате'р свій повела'.
Там за стіл царя' саджа'ла,
Ди'вні стра'ви подава'ла,
Ще й соне'т із чар сплела',
І спочи'ти відвела'.
Ще і по'тім, ти'ждень рі'вно,
Покори'вшись їй безмі'рно,
Зачаро'ваний, - «це ж сон!» –
Пирува'тиме Дадо'н.
***
Николай Сысойлов,
30-31.12.2016