«Песнь о Вещем Олеге»
(стих 2 – из серии 1-3)
Александр Сергеевич Пушкин (1799-1837 г.) http://lukoshko.net/story/pesn-o-veschem-olege.htm
Перевод на украинский язык: Николай Сысойлов
================================== Александр Сергеевич Пушкин
================================== 2-3. ПЕСНЬ О ВЕЩЕМ ОЛЕГЕ
================================== Твой конь не боится опасных трудов;
================================== Он, чуя господскую волю,
================================== То смирный стоит под стрелами врагов,
================================== То мчится по бранному полю.
================================== И холод и сеча ему ничего...
================================== Но примешь ты смерть от коня своего”.
================================== Олег усмехнулся – однако чело
================================== И взор омрачилися думой.
================================== В молчанье, рукой опершись на седло,
================================== С коня он слезает угрюмый;
================================== И верного друга прощальной рукой
================================== И гладит и треплет по шее крутой.
================================== “Прощай, мой товарищ, мой верный слуга,
================================== Расстаться настало нам время;
================================== Теперь отдыхай! уж не ступит нога
================================== В твоё позлащённое стремя.
================================== Прощай, утешайся - да помни меня.
================================== Вы, отроки-други, возьмите коня,
================================== Покройте попоной, мохнатым ковром,
================================== В мой луг под уздцы отведите;
================================== Купайте; кормите отборным зерном;
================================== Водой ключевою поите”.
================================== И отроки тотчас с конём отошли,
================================== А князю другого коня подвели.
================================== Пирует с дружиною вещий Олег
================================== При звоне весёлом стакана.
================================== И кудри их белы, как утренний снег
================================== Над славной главою кургана...
================================== Они поминают минувшие дни
================================== И битвы, где вместе рубились они.
================================== “А где мой товарищ? - промолвил Олег.-
================================== Скажите, где конь мой ретивый?
================================== Здоров ли? Всё так же ль легок его бег?
================================== Всё тот же ль он бурный, игривый?”
================================== И внемлет ответу: на холме крутом
================================== Давно уж почил непробудным он сном.
-------------------------------
2-3. Спів про Віщого Олега
-----------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
Вірш 2 – із серії 1-3
***
Твій кінь не боїться смертельних трудів;
Твою відчуваючи волю,
То смирний, – під натиском стріл ворогів, –
То мчиться вздовж бранного поля.
І холод і січа йому як рідня…
Та приймеш ти смерть від любимця-коня”.
Олег посміхнувся – та в думах чоло,
Затьмарився зір,.. мов сльоза є..
Опершись рукою на пру'жне сідло,
Зітхнувши, з коня він злізає;
І вірного друга, в печалі крутій, –
Любимця, героя всіх ратних затій, –
Тріпає и гладить по гриві густій.
“Прощаймось, товаришу, вірний слуга,
Замкнулось розлучення коло;
Пора відпочити! не ступить нога
В твоє стремено' вже ніколи.
Бувай, утішайся.. – скорботна ця мить.
Ви, отроки-друзі, коня заберіть.
Нашийте розкішних йому паполо'м,*
Хай буде вузда золотою;
Купайте; годуйте добірним зерном,
Поїть ключовою водою”.
І отроки, миттю забравши коня,
Вже іншого князю ведуть скакуна.
Пирує з дружиною віщий Олег
При дзвоні веселім стакана.
І кучері білі, як всніжений верх
Горба' степового кургану…
Вони споминають минулого дні
І битви, де разом рубились вони.
“А де мій товариш? – Олег запитав. –
Скажіть, де мій кінь пустотливий?
Здоровий?.. Які то славетні літа'!..
Все той же бурхливий, грайливий?”
І чує тут князь, поперхнувшись вином:
Давно вже спочив непробудним кінь сном.
* паполо'ма – заст. – попона (покривало для захисту коней від холоду, дощу тощо)
***
Николай Сысойлов,
1-2.01.2017
===========
С ударениями
-------------------------------
2-3. Спів про Віщого Олега
-----------------------------------
(перевод на украинский: Николай Сысойлов)
Вірш 2 – із серії 1-3
***
Твій кінь не бої'ться смерте'льних труді'в;
Твою' відчува'ючи во'лю,
То сми'рний, – під на'тиском стріл ворогі'в, –
То мчи'ться вздовж бра'нного по'ля.
І хо'лод, і сі'ча йому' як рідня'…
Та при'ймеш ти сме'рть від люби'мця-коня' ”.
Оле'г посміхну'вся – та в ду'мах чоло,
Затьма'рився зір,.. мов сльоза' є..
Опе'ршись руко'ю на пру'жне сідло',
Зітхну'вши, з коня' він зліза'є;
І ві'рного дру'га, в печа'лі круті'й, –
Люби'мця, геро'я всіх ра'тних заті'й, –
Тріпа'є и гла'дить по гри'ві густі'й.
“Проща'ймось, това'ришу, ві'рний слуга',
Замкну'лось розлу'чення ко'ло;
Пора' відпочи'ти! не сту'пить нога'
В твоє' стремено' вже ніко'ли.
Бува'й, утіша'йся.. – скорбо'тна ця мить.
Ви, о'троки-дру'зі, коня' забері'ть.
Наши'йте розкі'шних йому' паполо'м,*
Хай бу'де вузда' золото'ю;
Купа'йте; году'йте добі'рним зерно'м,
Пої'ть ключово'ю водо'ю”.
І о'троки, ми'ттю забра'вши коня',
Вже і'ншого кня'зю веду'ть скакуна'.
Пиру'є з дружи'ною ві'щий Оле'г
При дзво'ні весе'лім стака'на.
І ку'чері бі'лі, як всні'жений верх
Горба' степово'го курга'ну…
Вони' спомина'ють мину'лого дні
І би'тви, де ра'зом руби'лись вони'.
“А де мій това'риш? – Оле'г запита'в. –
Скажі'ть, де мій кінь пустотли'вий?
Здоро'вий?.. Які' то славе'тні літа'!..
Все той же бурхли'вий, грайли'вий?”
І чу'є тут князь, поперхну'вшись вино'м:
Давно' вже спочи'в непробу'дним кінь сном.
* паполо'ма – заст. – попона (покривало для захисту коней від холоду, дощу тощо)
***
Николай Сысойлов,
1-2.01.2017