Ти стоїш понуро у віконця,
І дивишся кудись у далечінь.
Ти моє забуте сонце,
Ти моя майбутня тінь.
Десь у душі моїй спадає осінь,
А з нею і моє життя.
А за вікном подув північний вітер,
Це дмуть твої холодні почуття.
І подивилась я на тебе,
Та зрозуміла, що душа твоя
То є вликий океан із мрій,
Хвиль почуттів та марного буття.
І спокій твій, що ранить моє серце.
Посиливсь на віки у очах.
Так важко й боляче мені від нього.
І сум тяжкий лежить на моїх плечах.
Ти дивишся на мене,
І нічого не говориш.
Лише думаешь про неї.
І згадуєшь її волосся.
Волосся тої, що забрал твоє серце,
Та твої думки лише про неї.
Але ж вона холодна є до тебе,
І навіть не згадує твої вірші.
Розумію я тебе, мій любий,
Розумію як ніхто.
Бо нерозділене кохання,
То є вбивство для вразливої душі.