Всяке серце хоче свою любов,
Так як кожен дух шукає свою свободу.
Як кохаєш, то в жилах скіпає кров –
Рідина, що потрібна для волі народу.
Озирнися навколо, насправді любиш?
Ту країну, молитву, дешеве слово?
З кожним кроком, все дедалі, свою душу губиш,
Коли віриш у те, що давно не ново.
І не річ у країні, не в промовах церкви,
Не проблема у тому, що тебе навчають.
Твоє лихо живе, бо думки померкли.
Ти легкий суперник, тож тебе вбивають.
Та кому ж завинила та бідна мати?
Бо вселила любов у груди сину?
Що пішов за країну свою воювати.
Кров змішала з сльозою, схоронивши дитину.
Ти кричиш: «Свобода»? То і де ж та воля?
Як усю країну за ніщо вважаєш…
У тих мужніх хлопців була б краща доля,
Якби вони знали, що її зламаєш.
Поки ти міркуєш, що собі придбати,
Інша сива матір сина проводжає,
Що за тебе, суко, пішов вбивати,
День і ніч нещасна без лиця страждає.
Помолітесь, люде! Нехай зло відступить.
Що тобі молитва? Як на кожнім кроці,
Хто нахабний, в першу чергу із гармати лупить
І одразу ж має стадо на своєму боці.
Якщо вб’єш мене, хоч в спину, та посеред ночі,
Все одно від смерті впадуть твої віки.
Та останнє, що забачиш, будуть мої очі.
Від очей мільйонів не знайдеш ти ліки.
______________________
© R. Tserkovnyy, 2016