© Блоха-Макаров І. М., 2017.
ОСІНЬ СТУКАЄ В ВІКНО
Вікно, вікно… Вже стукає в них осінь
То каплями дощу, блукаючим листком.
Все менше в небі проглядає просинь
І хмари в небі вже зібралися гуртом.
Пора осіння. Після днів спекотних,
Коли віддишу ми знаходили в тіні…
Ми не боялись днів цих дощовитих.
Нам хмари зовсім не мішали в вишині.
Та все пройшло і надоїли мряки
Й тумани ті, що пробирають холодком.
На кілька днів зарядять ще дощами
І ти ходить постійно мусиш із зонтом.
Та іноді і сонечко прогляне,
З-за хмар отих, що висохли дощами,
І знов тепленько трохи в світі стане,
Ми відігрівшись прийдемо до тями.
Ах осінь, осінь, красота тих красок,
Що небо кинуло їх на поля й луги,
Що вітром з листя накрутило пасок,
І шарудять вони під ступнями ноги.
Жовтень 2015 р.
3
ПРОХОДИТЬ ЖОВТЕНЬ
Ось уже і жовтень
мимо пропливає,
Пожовтіле листя
з дерева летить.
Листопад на землю
знову наступає,
Наче сніг лапатий
до землі спішить.
Жовті і зелені,
деякі багряні…
Прикрашають землю,
тихо шарудять
Від дихання вітру…
Всі такі нарядні,
Що виходять діти
в листі пострибать.
Шамкотять листочки,
наче щось гов;рять.
Навівають спокій
у вечірній час.
А багряне листя
при заході сонця
Так же, як і хмари,
полум’ям горять.
Жовтень 2015 р.
4
ПОРОК
О, хто створив отой порок,
Цей згусток і любові й зради?
Кому який підійде рок?
Не можна дати в тім поради.
А щоб забути той порок
Не в кожного хватає сили.
На все життя зробити крок.
Та тільки, щоб тебе любили.
Щоб не вдавали, бо любов –
То почуття, а не привичка.
Вона одна для різних мов.
І для усіх вона сестричка.
А звідки взявся той порок,
Що робить друзів ворогами?
Що у житті немов полок,
Завжди існує поміж нами.
Кому ж ми вдячні за порок?
Життя він часто забирає.
Любов із ним кінчає строк
І від людей себе ховає.
Кому ж ми вдячні за порок?
А вдячні ми найперше Єві.
У неї був один синок,
Що звався іменем Набутий1.
Жовтень 2016 р.
____________________________
1 Набутий – Каїн (біблія)
5
КОЛИСЬ БУЛО
Колись було. Колись було.
Гуляло в свята все село.
Пісні дзвеніли до світанку,
Вони вели усіх до танку.
Та хтось скомандував: «Пора.
Зійшла світанкова зоря.
А завтра рано на роботу.
Все дотанцюєте в суботу».
Це для дорослих. Молодим,
Це наче цигарковий дим.
Вечірка, то найбільше щастя,
Димить, горить життя латаття.
Для молодих нічна пора
Як щастя. Ранішня зоря
Лише на сході засіріє,
Про нову зустріч кожен мріє.
Все це було давно, колись…
Всі звичаї перевелись.
Тепер село відпочиває –
Ні танців, ні пісень не знає.
Тепер глухе стоїть село
Того, неначе, й не було.
Тепер, лиш сонечко сховалось
Скрізь тишина. З людьми що сталось???
Жовтень 2016 р.
6
ОДИНИЦЯ ЩАСТЯ-ДОЛІ
Одиниця щастя, індивіди долі.
Як їх відшукати в нашому житті?
Радості росинки і краплини болі,
Все це ми відчули у своїм бутті.
Вимірять усе це можна лиш з роками,
У житті спізнавши радості і біль.
Серце розриває спогади з літами,
Дещо бо з роками, як на рану сіль.
Якщо добра доля, веселіше жити,
Радості світлини вічно у очах.
Пізнавати серце і життя любити,
І відчути щастя з милим у ночах.
Проганяє щастя всі нестерпні болі,
І усмішка вічна сяє на лиці.
Вам ніхто не сипле вже на рани солі.
Тепер ваша доля в вашому бутті.
Доле наша, доле, принеси нам щастя,
А найбільше щастя – діти у житті.
Хай горить в нас вічно те, життя багаття,
Що завжди керує нами у бутті.
Помагай нам, Боже, мати щастя-долю,
І іти із нею крізь роки-віки.
Подаруй нам, Боже, нашу вічну волю,
Щоб завжди світили з неба нам зірки.
Жовтень 2016 р.
7
ЧЕРГИ
Каси, каси, каси,каси,
А касир лише один.
А до каси в черзі маси…
А на інших карантин.
Хіба можна, щоб у черзі
В нас нікого не було.
Та без неї жить не зможе
А ні місто, ні село.
Себе треба поважати
Черга, дар величності.
Клеймо торгу так тримати –
Марка особистості.
То й що, черга? То й що, люди?
Постоять, не зносяться.
Що дають там? Мабуть «БАДи»,1
Страшенно не втомляться.
Хліба й сала їм не треба,
Харчуються «БАДами».
Хай та черга хоч до неба,
Постоїм з брахманами.
Жовтень 2016 р.
________________________________
1 БАДи – біологічно активні добавки (премії і взятки).
8
«ОСТРОВОК ЗДОРОВ’Я»
Найшов я «островок здоров’я»
У нашім місті, й не один.
Це правда, чи таке повір’я,
Я вирішив узнать в родин.
Спочатку мнуться, як сказати…
Всі кажуть – наче помогло.
Не буду, точно, вам брехати.
Але пом’яло, як могло.
Затисне руки, тисне ноги,
А то по спині шарудить.
Дівчата ходять, наче боги
І стежать. Вчасно все включить.
А то по спині поколотить,
Неначе там сидить боксер.
Ця колотня таки заводить,
Ти почуваєшся, як сер.
Не буде більше дошкуляти
Вам, непотрібний той, коліт.
Тому, що став вас лікувати,
Той камінь, що зовуть нефрит.
Тут залишають всі болячки
Ті, що приходять в ранню рань
І ті, хто приповзає рачки.
Ти, островок, їх не порань.
Жовтень 2016 р.
9
Я ГОРДА
Підняла ти гордо голову,
Щоб не вибігла сльоза.
Щоб не бачить його погляду
І не чуть його слова.
В чім мене ти звинувачуєш,
Адже я була права.
Ти другій пісні присвячуєш,
Про що дума голова?
Ти присягався у коханні,
Поки свого дістався.
Потім другій сказав в признанні
Що в неї закохався.
Я горда, плакати не буду,
Хоч навернулись сльози.
Своє кохання не забуду…
Тобі ж хай будуть грози.
За недотримані признання,
За зраду і обіду.
А я найду іще кохання
І долю мати гідну.
Жовтень 2016 р.
10
МУЗИКА ВІТРУ
Гуде, співає вітер в проводах
І між дерев із шумом він гуляє,
Він сильний, хоч давно уже в віках…
Дерева долу сильно нагинає.
Із всього цього музика звучить,
Оркестр природи з вітром нині грає.
Десь пташка то співає, то кричить
Себе у вітах дерева ховає.
І лине скрізь по світу той оркестр,
Оркестр від вітру, що гуля на волі.
Повсюди він нам посилає жест,
Пісок закрутить у широкім полі.
То жовтий лист погоне круг землі,
То листом шарудить, немов співає.
І навіть не стихає він в імлі,
І дуже рідко десь він засинає.
Чекаємо ми вітер. Хай несе
Нам рідну пісню про любов, про волю.
Хай пісня ця кохання принесе
До Батьківщини… І прекрасну долю.
Жовтень 2016 р.
11
ЗАВЖДИ У ПОШУКАХ
Ох, жіночки, яка в вас доля?
Ви цвіт землі, її судьба.
І невідома вам неволя,
Лиш за кохання боротьба.
Одна шукає чоловіка,
Друга любовника шука.
Одній вже півень кукуріка,
А в іншої життя – ріка.
Одна голубить чоловіка,
Бо він надія і життя.
Вона для нього, наче Ніка,1
Її кохання – то буття.
А інша шастає очима,
Для себе «зняти» мужика.
Скрізь ходить з голими плечима,
На показ груди виставля.
Мужчину береже й леліє,
Його дружина і судьба.
А друга вижима, як вміє,
Усе що може. Боротьба
У них іде в сім’ї і домі,
За владу, тільки не любов.
Обоє мучаться в судомі.
Та як звільнитись від оков?
Жовтень 2016 р.
12
НАЗУСТРІЧ ЖІНОЧКА-КРАСА
Кудись по вулиці іду,
Я не спішу, а так – бреду.
Дивлюсь вперед і на дорогу,
Чекаю зверху допомогу.
Назустріч жіночка-краса,
Але чому в очах сльоза?
Ті сині очі, два озерця,
Припали враз мені до серця.
– Дай витерти твою сльозу, –
Нараз я жіночці кажу. –
Дай заглянути в сині очі.
Дивитись в них і вдень і в ночі
Чому в очах дзвенить сльоза?
Якась образа чи гроза
Нависли нині над тобою?
Тебе закрию я собою.
Я сльози висушу твої,
Всі радості віддам свої.
Забудеш кривду і образу,
Це не прийми за пусту фразу.
Я утонув в твоїх очах,
Я звідти вигоню весь страх.
Для мене стала ти судьбою,
Тепер навічно я з тобою.
Жовтень 2016 р.
13
ПРИЙШОВ ВЖЕ ЖОВТЕНЬ
Вже осінь прийшла і розкрасила жовтень,
Свій килим на землю уже простила.
Тим килимом грає веселий наш крутень,
Людей і природу всім тим веселя.
Лист жовтий, червоний, зелений змішались
В єдиному килимі в нас на землі.
І часто вони під дощем залишались
І змоклі лежали на мокрім rрунті.
А вранці раненько лиш сонечко сходить,
Крутень переверне той лист на землі
І висушить листя. Його не обходить
Що ще не засохла трава – ковилі.
Вона захистить той опалий листочок,
Що вітер їй кине. Сховає в собі.
Жовтіє ще листям вишневий садочок
За нього і вітер і дощ в боротьбі.
Один його хоче прижати, прибити
Уже до холодної неньки-землі.
А вітер і крутень бажають зробити
Із листя пілота. Вони королі..
Так кожного року все листя літає,
Подивишся іноді, що за листок?
Немовби дерев тут таких і немає.
Звідки привіз його крутень-візок.
Жовтень 2016 р.
14
ЩО СТАЛОСЯ В ТВОЇМ ЖИТТІ
Ти розмовляєш, наче плачеш.
Що сталося в твоїм житті?
Мені ти, може, все розкажеш,
Тебе що скривдило в бутті.
Комусь ти може завинила
Колись, в далекому житті.
Комусь щось може не простила
В тому далекому бутті.
Про те ніколи ми не взнаєм,
Бо нове в нас іде буття.
Тепер ми Господа благаєм
Від нас прийняти каяття.
А може ми зовсім не винні
В тім, що прийшли у цей, наш світ.
Продовжить рід ми свій повинні,
Не припиняти ж наш політ.
А все таки нас щось тривожить,
Та невідомість, та межа,
Коли останній день підходить.
Перед очима мережа.
Кому дістанеться наш спадок,
Кому дістанеться душа
І хто наступний мій нащадок?..
Мої надії всі круша.
Жовтень 2016 р.
15
МИ ВСІ ПОРАНЕНІ
Ми всі поранені й не раз
Не кулями, злими словами
І обіцянками нараз,
Що всі давали наверху
Казковими промовами.
Він повернувся і судьба
Його вже другий раз догнала.
Не помогла тоді мольба.
Бо доля в нас друга була –
Військову пісню нам співала.
Догнала перший раз в бою
За нашу рідну Батьківщину…
Тепер на милицях стою,
Бо ногу загубив в бою…
І жду я, жду свою родину.
Прийшли зустріти вже батьки,
І мати сина обнімає.
Не жалували їх роки,
Добавили ще сивини…
А він когось ще виглядає.
Не виглядай її, синок,
Нахмурив брови, батько мовить.
Вона закинула вінок.
Вона тепер для нас чужа
І навіть з нами не говорить.
Жовтень 2016 р.
16
ДЕНЬ КОЗАЦТВА І
ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ.
Наче небо провалилось.
Звідки стільки там води?
Мов з відра сьогодні лилось
Ні проїхать, ні пройти.
А сьогодні ж наче свято,
Оборонця козака.
Проводжає сина тато
В українськії війська.
Добровольці чоловіки
Ворогів спинити йдуть.
Не змикаючи повіки
Їх батьки й дружини ждуть.
Юнаки ж ідуть до війська
По призиву, як завжди.
Відправляють їх до полку…
Чом багато так води?
То батьків солоні сльози,
І коханих, і дітей.
Вже гримлять над ними грози…
Небо, більше ти не лий.
Бо солдату теж погано
Коли небо все хлющить.
Бо додому йти ще рано…
Україну захистить.
Жовтень, 14. 2016 р.
17
СІЧЕСЛАВ
Козацький край спинив Росію.
Тут добровольчий батальйон
З собою вів туди месію…
Він ворогу завдав урон.
З’єднав усіх він в батальйони.
І на Донецьк усіх послав.
Він визволяв усі райони.
Сепаратизм уже не знав
Куди тікати… Та Росія
Свої війська у бій ввела…
Себе вважала за месію…
За ним Вкраїна не пішла.
Вона й тепер стоїть стіною,
А зверху циркуляри шлють:
Готові щоб були до бою…
А тільки нас куди ведуть?
По нас стріляють, нам не можна.
Яка ж у нас тоді судьба?
А проти йде сволота кожна,
А з нею у сім’ю журба.
Ми не для того помирали
В донецких і других полях,
Життя ми на майдані клали
За кого? Все пішло у прах…
Жовтень, 14. 2016 р.
18
НЕ ПОГАСНЕ
Не погасне в нас ніколи
Вогонь слави й волі,
Що колись ми здобували
У широкім полі.
Закривали ми Європу
Від чужого люду.
Ми не вірили Езопу,
Й наносному бруду.
Батьківщину рідну свою
В битвах захищали.
Навіть в кровному краю,
Славу здобували.
З ким ми тільки не билися
За свою свободу.
А навколо крутилися
Турки з татарвою.
Після цього поляки нас
Стали притискати.
За козацький вільний голос
На палі саджати.
А пізніше «брат» названий
Над нами змивався.
Він не братом, чінгісідом
Потім оказався.
Жовтень 2016 р.
19
НА СКЕЛІ БАГУЛЬНИК ЗАЦВІВ
На скелі багульник1 зацвів,
Як спомин далекої долі.
Колись на побачення вів
Любові долаючи болі.
На голій площадці, розцвів,
Крутої стрімчастої скелі
Мене він до себе повів,
Коханої наче оселі.
Кохання мене повело,
До першого цвіту у краї.
На скелю мене завело
Горіння у серці, я знаю
Коханій хотів дарувать
Ті квіти, як дяку любові.
Хотів в нагороду дістать
Не тільки подяку у слові.
Щоб був поцілунок палкий,
Як цвіт гілочок тих зі скелі.
Любові щоб жар запальний
Завжди мене звав до оселі.
Щоб серце горіло вогнем
Коханням і щастям у домі.
Міцніло воно з кожним днем
Як капелька кожна у ромі.
Жовтень 2016 р.
_______________________________
1 Багульник так люди називають рододендрон даурський.
20
Я Б ТЕБЕ ЦІЛУВАВ
Я би руки твої цілував,
Щоб з любов’ю мене обіймала.
Я б навіки тебе покохав.
Ти б моєю дружиною стала.
Я би очі твої цілував,
Щоб дивитися в них дні і ночі.
Я б леліяв тебе і кохав.
Ох ті очі, ті очі жіночі.
Я б ланіти твої цілував,
Щоби вічно були преді мною.
У собі я б твій образ сховав
І назвав би тебе я судьбою.
Я б твій носик завжди цілував,
Який чомусь задрався угору…
Я нарешті тебе розшукав…
Ти прийшлася б до нашого двору.
Я би ноги твої цілував
Лиш за те, що б ти матір’ю стала.
Бо так довго надію плекав,
Щоб ти сина мені дарувала.
Тільки де ти сховалась в роках,
Я не зможу тебе цілувати.
Ти до мене приходиш лиш в снах…
А тебе я все ж мушу шукати.
Жовтень 2016 р.
21
СЛУГИ НАРОДУ
Коли наїдяться доста,
Напхають свої офшори?..
Вони наче та короста.
Всім людям приносять горе.
Все мало. А скільки треба
Випити крові людської,
Що би добратись до неба,
Попити води святої
Де-небудь, в якихсь офшорах.
А можна попити й дома…
Не треба з ножем при зорях,
Носити з собою лома.
Нині це досі простіше –
Нехитро попасти в Ради.
Це набагато вірніше,
Дають там їм навіть БАДи.1
Всі БАДи ідуть державні,
Усе це поверх зарплати,
І допомоги жадані,
Палаци щоб будувати
А також і олігархи
Тебе за столом помітять.
Потрібно їм помагати.
Вони і тебе відмітять.
Серпень 2016р.
________________________________________
1 БАДи – біологічно активні добавки (премії, матеріальна допомога і другі виплати).
22
ЕЛЕКТОРАТ
Він і не жив. Хіба ото життя,
Коли не знаєш хліба як купити.
Таке воно у дійсності буття –
Коли держава прагне обдурити.
Тут робітник рахує копійки,
Там наверху зарплата сотні тисяч.
Тут, як в ярмі ідуть твої роки,
А наверху здоров’я лише зичать.
Тут думаєш, де б грошей заробить,
Щоб за квартиру якось заплатити.
А наверху – країну як гнобить,
І як її сильніше обдурити.
Там наверху всіх учать грабувать.
Усе своє: закони, судді, копи.
Народними посміли як назвать?
Не ви, а ми тепер народ скорботи.
Хто вас навчив знущатись над людьми,
Прем’єр чи президент. Народу ворог
Нами ж обраний, нашими грудьми
Просунутий наверх. Так де ж поріг
Між совістю людською і людьми
Де ж той поріг між честю і брехнею
Електорат, колись названі ми
Не самі. Депутатською ріднею.
Жовтень 2016 р.
23
БОГДАНОВІ «БРАТИ»
Праправнуки тих славних козаків,
Що кобзарі їх подвиг оспівали,
Постали, наче із своїх віків…
На захист батьківщини твердо стали.
На захист від Богданових «братів».
Нас за людей ніколи не вважали.
Вони були страшніші від катів
Увесь народ Вкраїни мордували.
Хто їм служив, тому давали жить
Поки потрібний. Потім каземати.
Запізно вже у тім житлі тужить,
Одержиш в зуби і звичайно – мати.
Хто вірно їм служив – тому Сибір,
То за доносом, просто по натурі.
Царю казали : «Господи, повір
Нашій найкращій в світі агентурі»
Край туруханський, Лена, Єнісей.
До них іще і Соловки пристали.
Туди не хоче навіть Одісей
Бо там часи «братів» моїх настали.
А замість них саджають підлабуз,
Які за злотий згідні все продати…
І навіть матір. Непотрібний ґудзь,
Який потрібно вчасно відірвати.
Жовтень 2016 р.
24
ЗАКІНЧУЙ, ВОЛОДЯ, ВІЙНУ
Що ти «брате» приніс для людей,
Для народу моєї країни.
Чом вбиваєш жінок і дітей,
За які, невідомо, провини.
Лиш за те, що я волю люблю,
Під п’ятою не хочу більш жити.
Не вбивай ти майбутнє – молю,
Легше всього людину убити.
Зараз зброї битком на землі,
А тобі чомусь мало і мало…
Хочеш мир увесь жив щоб в імлі,
Щоб кримчан й українців не стало.
Ти украв в України усе,
І історію, славу і волю.
«Гітлеризмом» від тебе несе…
Сам собі написав таку долю.
Так закінчи, Володя1, війну,
Щоб за сином не плакала мати.
Та за волю веде цю борню
Україна, на ноги щоб стати.
Що приніс ти до краю мого?
Взяти в рабство ти хочеш родину…
Твоїм дітям я зичу того,
Що приніс ти в мою Україну.
Жовтень 2016 р.
________________________________________
1 Володя – президент Росії Путін.
25
МАЙДАНИ
Майдани, майдани! Були вічно з нами.
Несли славу й біль ви у наше життя.
Були нам братами, були і батьками.
Вели нас завжди у нове майбуття.
Збиралися там завжди перші родини,
Рішали, що їм усім разом робить.
Проводилось те у найважчі години,
Як землю потрібно було боронить.
І там вибирали вождів-полководців,
Збирали дружини, так звались війська.
Махали кувалдами молотобійці –
Кували мечі і тяжіла рука.
На них святкували вони перемоги,
Там радості сльози прибили весь пил
Від радості танців солдатів звитяги,
Що з битви вернулись, що воїн ще жив.
Там гетьманів часто всім скопом скидали,
Підкинувши шапки у небо, у вись.
І шапками так же нових назначали,
За шапками тільки уважно дивись.
Так де ж залишились ті, мирні майдани?
Рішає все зброя тепер, а не мир.
Наділи тепер ми на себе кайдани.
Тепер і гетьмани для нас наче чирь…
Майдани тепер, то захоплення влади,
А вибори видимість лише одна.
Бо там наверху для всіх «вибраних» клади
Приходять до влади куми і рідня.
Жовтень 2016 р.
26
КРАДІЇ В ЗАКОНІ
Списати можна на війну
Усі крадіжки у державі,
Усю розкрадену казну.
Присвоєння чужої слави.
А ордена ті, не твої,
Що почепив собі на груди…
Не бачив навіть ті краї…
А не боїшся ти осуди.
Ти ситий тут, рильце в пуху,
Тобі заслуги, подарунки.
Та тільки вічно на слуху
Не ти, а із АТО віщунки.
Це їхні в тебе ордена
Омиті потом їх і кров’ю.
А в тебе думка лиш одна
Щоб більше вкрасти…із любов’ю
До України, до бійця,
Із грошей, що ідуть на зброю.
Не видно там цьому кінця,
Бо він захоплений собою.
Його навчили красти все,
Що попадається під руку.
Він сам нічого не несе.
Його вважають всі за буку.
А хто навчив? Товариші,
Що разом в раді працювали.
Вони учили від душі…
А люди знову вибирали.
Жовтень 2016 р. 27
ЧУЖІ У СЕБЕ
Ми скрізь чужі, ми скрізь раби,
Віддаємо себе у рабство.
Ми всім служили, всім «брати»…
Колись запрошували в папство.
Ми не схотіли. Інший Бог
У папстві, чомусь ми вважали.
І маємо тепер ітог:
У папство більше не приймали.
А доля наша в нас самих,
Боги її лиш намічали.
Та ми були серед глухих,
Хрестили лоб, та не сприймали
Закони Божі: не кради,
І не роби з себе кумира,
А для людей роби лади.
Не убивай, бажай лиш миру.
Не відривайтесь від людей
І не вважайте їх за бидло.
Ворожих не неси ідей,
Щоби поганого не вийшло.
Щоб не потрапив знов в раби,
Не проклинав життя у «раї».
Щоб не проснуться від біди
В далекому сибірськім краї.
Судьба держави і людей
В руках отих людей-кумирів,
Які все для своїх дітей,
А іншим, лиш на ноги гирі.
Жовтень 2016 р.
28
НА СХИЛІ ЛІТ
Як в річку кидаюсь в кохання.
В кохання, що на схилі літ.
То наче з цим життям прощання,
Останній лебедя політ.
А звідки ніжність та береться?
Здавалось, що забув про все.
Не думав я, що ще проснеться
Любов. На крилах понесе
Ще по життю. І поцілунки
Повернуть знову до буття,
Що буде все, як подарунки.
Що оживе знов майбуття.
Що стануть вечори миліші,
З життя зникає самота,
І дні становляться ясніші.
Пора настала золота…
Я віддаю знов дань коханню.
Мабуть колись не долюбив…
І вирвалось тяжке зітхання,
Як мало я надій ловив.
Жовтень 2016 р.
29
ТВОЇ РУКИ
9, 8, 9, 8
Я знов беру тебе за руки…
Ох, де ж ти молодість моя…
Пройшло вже стільки з дня розлуки
Та все ж живе любов горя.
Здається ті ж у тебе руки,
Та все ж змінили їх роки.
А на лиці сліди розпуки
У вічність вже пішли батьки.
Важка робота, вічно в полі,
Забрали ніжність назавжди.
Змінились руки в тій неволі,
Як від холодної води.
Грубіла шкіра, пальці гнулись
Пропала ніжність на віки.
Їх ніжність й ласка не вернулись…
Пройшли, як молодість, роки.
Повір, кохана, відчуваю,
Ще ніжність у твоїх руках.
Їм в серці пісню проспіваю.
Вони мені ще сняться в снах.
Але роки безповоротно
Летять, як в вирій журавлі
І, як солдати йдуть поротно,
На вічний сон. Зникають в млі.
Жовтень 2016 р.
30
ЗАПІЗНИВСЯ
Я хочу тебе обійняти,
В знайомі уста цілувати.
Та щось, я вже бачу, не так.
Спізнився, мабуть, неборак.
Спізнивсь не на рік, на десятки,
Летіли роки як з рогатки…
Ти думав: мене ти любив?
Чом довго по світу бродив?
Втомилася вічно чекати
Коли ж ти повернеш до хати.
А роки ж летять молоді,
Хіба все життя лиш в труді?
Хотілось мені погуляти,
Співати в гурті, танцювати.
Хотілось, щоб хтось обійняв
І міцно в уста цілував.
Хотілося жити, як люди…
Не можна прожить без осуди…
Засуди пливли по селу…
А де ти, в якому краю?
До старості ждать не могла я,
До тебе летіло благання…
Та тільки мовчав ти тоді…
Роки пролетіли в труді.
Ти хочеш тепер все вернути.
Від тебе хотіла б почути,
Яке ж то в нас буде життя?..
Не бачу в тобі каяття…
Жовтень 2016 р. 31
ПОВЕРТАЙСЯ ДО РІДНОЇ ХАТИ
По якомусь такому повір’ю,
Коли їдеш у інші краї
Ти пройдись по своєму подвір’ю,
Обійди всі сади і гаї.
У ставок, чи у річку, чи в воду
Кинь копійку на щастя й судьбу,
Щоби скрізь зберігав ти свободу
Щоб не знав ти ніколи журбу.
В чужім краї порядки не наші,
Там в усьому закони другі.
Не спіши все там випити з чаші,
Хоча й наміри будуть благі.
Не затримуйся довго, юначе,
У далекім чужому краю.
За тобою там дівчина плаче.
Не забув ще кохану свою?
Повертайся з чужого вже краю,
Ждуть тебе і поля і гаї.
Там кохана і мама чекають,
Навіть пташки в краю тім свої.
Повертайся до рідної хати,
Жде там батьківський рідний поріг.
Більш не треба по світу блукати.
Твій працює тепер оберіг.
Листопад 2016 р.
32
ГОТУЄ ЖОВТЕНЬ ЛИСТОПАД
Летять листки, як снігопад.
Пожовкле листя вже злітає.
Прийшов на землю листопад,
Вона його тепер приймає.
Земля приймає падолист,
Свою обновку приміряє
І лист розложить, як артист,
Осінню пісеньку співає.
Цвітне рядно. Яка краса.
Землі дарунок листопаду.
А одинокий лист гаса,
Куточки всі відвідав саду.
Рядно це жовтень готував,
І підбирав до нього фарби.
З усіх травинок їх збирав
І розкладав по листям барви.
Отримав в дар він красоту,
Для листопаду подарунок
А той рядно оте зіткав
Отримав якісний rатунок
Лист під ногами шарудить,
Приносить радість нам і спокій,
За нами іноді летить
Листочок. Мабуть, одинокий.
Листопад 2016 р.
33
ГУЛЯЄ ВІТЕР
Сиджу я вечором в кімнаті,
Сідає сонце в небосхил.
Я заховався в теплій хаті.
Надворі хтось скавчав і вив.
А за вікном гуляє вітер,
Він там і стогне, і свистить,
І розсипає наче бісер
Багряний Із берези лист
Я прислухаюся до нього,
Чому він так розбушувавсь?
Якого ж треба нам святого,
Щоб вітер цей угамувавсь.
Та лиш святий десь забарився,
Й йому його не вгамувать.
Підождемо щоб вже награвся
І піде він відпочивать.
Дивлюся лист прилип до шибки,
І він, як радуга, сія
Усіма барвами веселки
Той вітер листя просіва.
Уже не чути навіть свисту,
Награвся вітер і затих.
Навчив він листя танцю твісту.
На відпочинок втік від них.
Листопад 2016 р.
34
ПЕРШИЙ СНІГ
Вже перший сніг несмілий, обережний
Без вітру падає, немов танцює вальс.
Для снігу світ стає зовсім безмежним.
Як свято із небес настав цей час для нас.
Той сніг ловлю я на льоту руками,
Мої долоні він так ніжно холодить.
ЦІ зіроньки літають рядом з нами,
Вони тепер усіх нас хочуть полонить.
Той перший сніг запам’ятавсь надовго.
Бажай, щоб він подовгу радував всіх нас.
Щоб ми чекали радо вихідного,
Коли на лижі стать для нас приходить час.
Лижня під ноги стелеться снігами,
Несешся по лижні, аж у вухах свистить.
Я думаю, що так було віками
І ради цього, мабуть, стоїть жить.
У всіх живих така уже натура,
Що у природі щось таки надоїда.
То жарке літо, то зима холодна,
Сирі весна і осінь втіху не вселя.
Листопад 2016 р.
35
ПРО РУСЬ ЄВРОПА ГОМОНІЛА
Шумів завжди козацький степ…
То звідкілясь ішли народи,
Тут зупинялись на нічліг,
А проживали цілі годи.
Кудись їх гнав хтось, може Бог…
На захід йшли усі народи
А в нас тоді був Бог Сварог,
Бог сонця, неба і природи.
Все відшуміло, розійшлись
Усі народи по «хатинах»…
В степах русини піднялись,
Київська Русь на світ явилась.
Летіла слава по степах
І до Європи долетіла.
Було то наяву, не в снах,
Про Русь Європа гомоніла.
Був Володимир, Святослав.
Був Ігор і княгиня Ольга.
Та видно Бог таке послав,
Що Русь розпалась від монгола.
Забрали славу у Русі,
Ті ж монголоїди-татари,
Попи, специ у словесі,
В Русі і віру відібрали.
Загинула славетна Русь,
Сини лишились сиротою.
Та я, як син її, молюсь
Щоб повернулась Русь сестрою.
36 Листопад 20160р.
ВІЧНЕ КОХАННЯ
Я би хотів напитися кохання,
Напитися й на потойбічний світ.
Якби збулися всі оті бажання,
На схилі добрих незабутніх літ.
Роки, роки. Ви як гроза промчались,
Сховалися кудись в далеку даль.
Ті юні дні далеко заховались,
Несли з собою радість і печаль.
Були в житті щасливі дні кохання,
Тепер кохані в спогадах моїх.
Ще пам’ятаю в спогадах зізнання
Коханих рідних, тільки не чужих.
Чи можна тільки нам його напитись,
На вічність всю. Десь у другім краю
Ми знов з любов’ю будемо дивитись
На жіночок, що будуть в тім раю.
І знову будуть там кохання ночі,
Хоч ким ти будеш: жінка, чоловік.
І знов дивитись будеш в рідні очі,
І клястися у вірності навік.
Листопад 2016 р.
37
НАПИСАТИ РОМАНС
Я хочу написать романс,
Тільки про що і сам не знаю.
Я хочу вибрать ніжний час
Коли тобі сказав: «Кохаю».
А де мої оті роки
Коли з тобою полюбились.
Що змились водами ріки
І десь далеко залишились.
До мене пам’яттю прийшли,
Не треба їх тепер шукати.
Тебе у пам’яті знайшли
І привели, немов до хати.
Дивлюсь, ти так же молода
І так же сяють карі очі.
Не змила красоти вода,
Пройшли давно ті дивні ночі…
Ах юність, юність. То пора,
Пора кохання безтурботна…
На плечі не лягла гора
Гора життя – тяжка й лоскотна.
Листопад 2016 р.
38
ПОГОДА РІЗНОЮ БУВАЄ
Ще на годиннику не вечір,
На ньому тільки п’ять годин.
Втікають всі від холоднечі…
А я сиджу тепер один.
За хмари місяць заховався,
Кругом надворі темнота…
А я у книгу зачитався.
А там погода вже не та.
Там сонце світить, літо, літо.
Все спопеляє жар сердець…
Так хочеться до них летіти,
Щоб йти із ними під вінець.
А мій годинник поспішає.
Ну, не спіши, дай дочитать.
Дай докохати, серце знає.
В житті не треба поспішать.
Нехай все тихою рікою,
Тече у невідому даль.
Не орошай судьба сльозою
І не неси мені печаль.
Нехай ще сонечко сміється,
Іще коханням освітля.
Нехай отут печаль не треться,
Любов іще нехай гуля.
Листопад 2016 р.
39
МАМО ГРЕЧКА
Мамо гречка, мамо гречка,
Я кохаюся з малечка
Я кохаюся з Іваном
І життя цвіте в нас садом.
Я дорослою вже стала
І Петра знов покохала.
Та вертаюсь до Івана,
До Петра і до Степана.
Вже кохання в мене різне,
Чи мене тепер хто візьме?..
Якщо буду сама жити,
Треба дочку народити.
Жити буду як і мама,
Що мене ростила сама.
Невже й в дочки така ж доля?..
Вічна буде в неї воля.
Листопад 2016 р.
40
ДАЛЕКА РОДИНА
12, 12, 11, 11 19,Х1,16
Де ділась далека незнана родина,
Вишневий садок і біленька хатина.
Де ділося братство? Його й не було?
Здіймалося місто й зникало село.
Здіймались родини і йшли «поза очі»
Від ворога далі – щодня і щоночі.
Бо жадібний він: людей убиває,
Їх дочок, синів в полон забирає.
Татаро-монгольська орда наступала.
До інших народів та жалю не знала.
Все нищили орди – люд і оселі.
Крутився весь світ, немов в каруселі.
За що Україна тортури зазнала,
За те, що собою других закривала.
За те, що свободу любила вона.
Із шаблею жила, ростила коня.
Щоби відстояти і волю й свободу,
Не бути рабами другим у догоду.
Бо ми виростали із славной Русі,
Купалися вічно у божій росі.
Ми вірні були своїй рідній землі
З дитинства ми міцно сиділи в сідлі
Бо ми народилися з тої роси,
Як кажуть, із божої вірно сльози.
Листопад 2016 р.
41
НЕ РОЗГУБИ
9, 8, 9, 8
Не розгуби своє кохання.
Прошу тебе: «Не розгуби»
Ти збережи усі світання
В своєму серці назавжди.
Ти збережи оті зізнання,
Під зорями в нічній тиші.
Не зберігай лише мовчання
І не живи немов в глуші.
Ти бережи й лелій кохання
І не на рік, на сотні літ.
Щоб це було не як благання,
А лебединий твій політ.
Співали щоб душа і тіло,
Всіх запалити ти могла.
Любов не жевріла, горіла…
Венера по світу вела.
Нехай цвіте кохання садом.
Так не соромся, а люби
Любов бо не дається даром,
Вона чутливий смак губи.
Під небом зоряним зустрілись
У поцілунку два серця
І покохались, полюбились
Вони під небом на життя.
Листопад 2016 р.
42
ПЕРЕМІНИ
10, 11, 10, 11
Дощ барабанив вечором в вікно
Нас присипляв вечірньою порою.
Співав нам пісню, наче у кіно.
Вкривало землю кригою тонкою.
А потім Місяць виглянув з-за хмар,
Його всі зорі вийшли зустрічати.
Утриматись від цих небесних чар
Не міг ніхто. Хотілося співати,
Щоб Місяць лиш коханому світив,
Коли той повертається з вечірки.
Щоб він її одну лише любив.
Прощались кожний вечір біля хвіртки.
Пора б було уже й заслать сватів,
Та він сказав, що в січні буде свято…
Та раптом звідкись вітер налетів
Зірки сховались і не видно хати.
А ранком сніг лежав вже на землі
І знову стежку топче він до двору…
Марш Мендельсона грають скрипалі,
Додому йдемо з милим із собору.
Тепер ми ранній вечір у дворі
Із миллим зустрічаємо порою.
Обнявшися до первої зорі
Ми розмовляєм з нашою судьбою.
Листопад 2016 р.
43
ЖАР БАГАТТЯ
Куди біжать, летять роки?
Мої роки любові й щастя…
Куди поділися батьки?
Куди подівся жар багаття?
Той жар, що спалював мене.
Багаття, що в мені палало…
Не думав, що воно мине.
Багаття швидко так згорало.
Воно згорало й я згорав
У тому полум’ї кохання.
А що робити я не знав
Та й не хотів гасить багаття.
Бо жар кохання, то життя,
Моє життя, життя родини.
То і країни майбуття,
Й моїх дітей і України.
Щоб панувала в ній любов
Поміж людей в усій країні.
Любов щоб оживала знов
І не лише в моїй родині.
Листопад 2016 р.
44
ЯБЛУНІ ПЛОДИ
8, 9,
В садочку яблуня цвіте
І пахне запахом медовим.
Вона, як дівчина росте,
Живе своїм життям садовим.
Живе, росте і з кожним роком
Все більше яблук видає.
Чарують нас червоним боком…
Пора осіння настає.
Ті яблука, плоди кохання,
Колись їх Бог забороняв.
Дарують їх немов признання,
Тепер він всіх нас об’єднав.
Тепер смакуємо дар божий,
Як поцілунок сік той п’єм,
То сік життя такий пригожий….
Пора кохання настає.
Буває сік той і розбратом,
В якісь таємні злії дні
А іноді стає він катом.
Любов проходе наче в сні.
Листопад 2016 р.
45
ДОРОГА ВДАЛЬ
Дорога вдаль, немов моє життя,
І десь там осінь вже мене чекає.
А пам’ять, то єдине майбуття.
Чи збережеться? Те ніхто не знає.
У тім селі, де батьківський поріг,
Де яр, ставок і верби над водою,
Там Бог вручив мені свій оберіг
І він у серці є завжди зі мною.
Та прийде час і я піду в віки,
Коли вернусь і сам того не знаю.
Зустрінемось ми знову, я й батьки,
На цій землі, яку я так кохаю.
Люблю її, як матір, як батьків,
Як рідний край, як сонячні простори.
І вирине все знову із віків:
Мій рідний степ: пустиня, а чи гори?
А, може, знов вернусь в свої краї,
Щоб доспівать свої пісні до краю.
Чи буде степ, чи може кураї
Котитись будуть без кінця і краю…
Бо люди, щоб в історію ввійти,
Все знищать тут від краю і до краю.
О, Господи, дай мудрість зберегти
Цю землю. Бо другої я не маю.
Грудень 2016 р.
46
БУЛО КОЛИСЬ
11, 10, 11, 10
Вона дивилась жадними очима:
«Володя, Вова, ти моя судьба».
Стенув устало він тоді плечима…
В очах стояла вічная журба.
Було колись – він зжалився над нею,
Позвав до хати, жінки не було.
Вона давно сама пішла на небо…
Але у серці щось іще жило.
І согрішили, радість поєднання
Вони відчули. То ж усе – життя.
Самотні довгі роки. Враз єднання…
А їй здавалось, все це майбуття.
Та їй хотілось вічно бути разом,
Щоби миліше в них було життя.
Кохання запізніле цвіло садом
Й було щасливим їх життя-буття.
Та мабуть в серці ще жила дружина.
Не міг її коханою назвать.
Не тільки серце, а й душа боліла
Вона не може більш кохання ждать.
Роки ідуть й нікого не жаліють,
А хочеться іще когось кохать
Хотілось, щоб йому я полюбилась,
Безкрай не можу я цього чекать.
Грудень 2016 р.
47
НЕ СПІШІТЬ
9, 10, 9, 10
Я кажу: «Не спішіть, не спішіть
В другий світ, бо там інші закони.
Ви життя те, що є , полюбіть.
Славте Бога, гляди ти ікони».
Полюбіть свою землю навік.
Не на рік, не на час – на століття.
Будь їй сином, якщо чоловік,
Щоб спасти всіх в часи лихоліття.
Щоби жити під сонцем своїм,
Щоби дихати рідним повітрям,
Ти повинен не здатись чужим…
Міцно стати під рідним сузір’ям.
Хай тебе воно вічно веде
По землі і по мирному світу.
Рядом всюди хай ангел іде
Серед вишні і яблуні квіту.
Поспішай у житті на добро
Поруч віра, надія, любов…
Колись Бог взяв в Адама ребро.
По життю не один щоби йшов.
Йди з дружиною рядом в житті
Поруч діти і вірнії друзі.
Щоб не гнутись весь час в каятті
Проживи все в відраді – не в тузі.
Грудень 2016 р.
48
СКРИПНУЛИ ДВЕРІ
Пізно скрипнули двері в сусідки,
Хтось до неї у гості прийшов.
Непотрібні непрошені свідки.
Гість щось добре у неї найшов.
І яскраво вікно засвітилось,
Миготіння тіней за вікном.
Свідків мати то їм не хотілось
Бо завісили вікна рядном.
Скоро світло у хаті погасло
І злилася в одне темнота.
Що творилось у хаті неясно.
Мабуть там прижилась любота.
Десь під ранок знов скрипнули двері,
Місяць добре усе освітив.
Вже не спали ранкові «тетері»,
Хто кохання нічне «освятив».
І пішла, як брехня, поговірка.
Рознесли по селу язики…
Та світилася жінка, як зірка.
Була рада всьому залюбки.
Вийшла жінка корів подоїти,
Потягнулась, як тільки могла.
Мабуть так лиш могла порадіти.
У коханні вся нічка пройшла.
Вона радість у когось украла
І раділа цьому, як могла.
49
Тільки зорі ту радість забрали.
На чоло знову жаль залягла.
Знову жде щоби скрипнули двері,
Щоб припасти до мужніх грудей.
Щоби радість кохання пізнати,
Не зважати на слухи людей.
Грудень 2016 р.
50
МОЛИТВА МАМИ ЗА СИНА
Наді мною схилилась
Мама рідна моя,
На ікону молилась
Про щось Бога моля:
«Поможи, любий Боже,
Ти синочку в житті
Від всього, що негоже,
Захисти в майбутті.
Щоб він був вік любимим
І людей поважав,
Щоб нещастя всі мимо,
Він на них не зважав.
Прошу, Ангел хранитель,
Щоб добру научав,
Від напасті і горя
Щоб завжди зберігав.
Поможи щоби в серці
Вдячність вічно жила,
Щоб в життєвому герці
Лиш удача була.
Тобі ввірило сина,
Боронить і учить,
Милосердя господнє
З хлопця сина робить».
Грудень 2016 р.
51
СОНЕЧКО ВМИВАЛОСЬ
Сірі хмари небо вкрили,
вітерцю немає…
Розовіють сірі хмари…
Дощик накрапає.
Краплі падають із неба,
чогось небо плаче.
Що отим хмаринкам треба,
чом хмаринка скаче?
Мабуть сонечко вмивалось
і вода пролилась.
Воно мабуть не втиралось.
Хмарка зажурилась.
Чомусь сонце знехтувало
рушничок-хмаринку.
Воно ним не витирало
Капельку-сльозинку.
Та й земельку нашу рідну
треба поливати,
Щоб вона могла багатий
Урожай нам дати.
Щоб життя на цій планеті
нам здавалось раєм,
Щоб ходили ми з любовью,
З солов’їним гаєм.
Вересень 2015 р.
52
ІДЕ ПО КАЛЮЖАХ ОСІНЬ
Йде осінь по калюжах із дощем,
А вітер жовтий лист зриває.
Осінні дні завжди у нас з хлющем.
В калюжу вітер лист кидає.
Лист-кораблик вітер підганяє
І по хвилях листик той пливе.
Хвилю він на хвилю наганяє
Топить листик, дощ іще іде.
Гонить вітер ті осінні хмари,
Що давно наповнені дощем.
Падають краплинки, як примари,
Той кораблик топить він з хлющем.
Всі калюжі листячком забило.
А дерева голі під дощем,
Мабуть їх усіх вже зазнобило.
Мерзнуть вже вони із корінцем.
Вже дощу пора б і перестати.
Землю покривалом би накрить.
Листик одинокий не сховати,
Він із вітром також полетить.
Осінь, осінь – перестань дощити,
Дай дорогу чисту для зими,
Білою рядниною прикрити
Від морозу землю до весни.
Листопад 2015 р.
53
І ЗНОВ ЗГАДАЮ Я СЕЛО
Я вже багато посвятив
Своїх віршів своєму краю
Де я малим з батьками жив…
Та дуже рідко там буваю.
Батьків немає вже давно,
Пішли в другі світи з роками…
Давно не світиться вікно…
Я йду другими берегами.
Немає. Знаю, а іду
До рідного свого порогу.
Той, звідки рід я свій веду
І звідки вийшов на дорогу
Моєї долі і життя,
Що не згубилися у полі.
Тепер пишу, таке буття,
Частина це моєї долі.
Згадаю друзів і дівчат,
Що вечорами танцювали...
Тепер в селі усі мовчать.
Колись в селі гармошки грали.
Тепер я згадую село,
І тих дівчат, що танцювали.
І проводжання в нас було.
Здається, навіть цілували.
Жовтень 2016 р.
54
ГУДУТЬ ТЕЛЕФОННІ ДРОТИ
Свистить вітер, шумить в проводах
І дзвенять ті дроти під напором,
То біжать по них букви в словах,
Хтось тече там з своїм розговором.
Різні там пробігають слова,
Слова щастя, надії й любові.
Тоді провід мов пісню співа
Й адресату слова до вподоби.
Та слова повернулись нові,
В них надія, кохання, чекання…
А пісні у дротах вже другі.
Тільки звуки нові – мов ридання.
Звідкись другі взялися слова,
Безнадії і грубості, й болі…
Пісня болі зовсім не нова,
Мабуть все це залежить від долі.
Навіть вітер рвонувся від них,
І дроти потягнув за собою.
Він не хоче чуть слів, не нових,
Та написаних мабуть судьбою.
Розірвався зв'язок. Тишина.
Хай надія ще в серці вікує
Щастям трохи повіє вона…
Всюди кажуть, що час нас лікує.
Жовтень 2016 р.
55
І Я КРИЧУ ТОБІ – ЛЮБЛЮ,
А як тлумачити слова,
Що ти мені колись сказала:
«Що пісня ця вже не нова,
Давно я пісню цю співала».
Ця пісня будоражить кров,
Душа із нею теж співає.
Вона приходить знов і знов
І жити всім нам помагає.
Співає вітер, дощ співа
Ту вічну пісню про кохання.
І вічні будуть ті слова,
Які звучать немов признання.
То вічне слово – я люблю!
Люблю твої я губи, очі.
З любов’ю погляд твій ловлю…
Тебе я чую серед ночі.
Навіть в далекому краю,
Куди ніщо не досягає.
Я там тобі кричу – люблю
Й моє признання долітає?
Вересень 2016 р.
56
ПРОХОДЯТЬ РОКИ
Кохані дівчата, жінки і подружки
Не можна забути оті вечори,
Коли ми ховались від тої наружки1,
Що з неба дивилась на нас – і згори.
Та ми не завжди від наружки ховались.
Сидіти під зорями й їх рахувать
Любили ми. Вічно у небо вдивлялись,
Старались ту зірку кохання шукать,
Що нас опікала тими вечорами,
Коли ми зникали у ніч від усіх.
Та іноді все це кінчалась сльозами.
Женились і заміж ішли за других.
Трудились постійно, турботи і діти,
А спогади десь заховались в кутку.
Щасливе життя, треба цьому радіти…
З онуком гуляєте вже у садку.
Та звідкись на старості все випливало,
І часто хотілось під зорі вернуть.
Насущне життя ще міцненько тримало.
Хіба що в думках у старе заглянуть.
Та часто ті спогади біль нам приносять:
Остався один, а чи може одна.
Проходять роки і вже болі нас косять.
Не чути вже друзів… лише тишина.
Вересень 2016 р.
_____________________________
1 Наружка – Селена
57
НІЖНІ ДІВЧАТА
Які ніжні дівчата в Полтаві,
Я не можу того розказать.
Вже давно вони ходять у славі –
Найніжніших у світі дівчат.
Вона ніжно тебе приголубить,
Поцілує неначе життя.
І, здавалось, ти з нею не будеш…
Та немає уже вороття.
Тільки я відшукав не полтавку.
Наче схожу, в другому краю.
Тільки з нею відбув життя ставку,
З нею долю знайшов я свою.
Де ж були ви, прекрасні полтавки,
Що від вас мене вдаль понесло…
А на старості нові вже ставки….
І згадалося рідне село…
Там була колись юна кохана,
Та не вміла вона обнімать..
Хоч була колись мною жадана
Не посмів її долю зламать.
Вересень 2016 р. 1-й трамвай
58
НЕ НОСИ ЖУРБУ
Не носи журбу, кохана, із собою,
Викинь у вікно її за небокрай.
Знаєш, що давно болію я тобою,
І тебе кохаю. Мила, ти це знай.
Всюди і довіку ти зі мною рядом,
По житті земному разом ми йдемо.
Я хочу кохання щоб цвіло в нас садом,
Ми дітей і щастя у житті ждемо.
Викинь ту журбу, не можна з нею жити,
Бо вона висіти буде на плечах.
Буде в нас повсюди та журба сидіти,
Навіть на інтимних, на твоїх речах.
Ходиш ти з журбою по земних дорогах,
А із нею рядом смуток і печаль.
Спотикатись будеш на земних дорогах
І в очах стояти буде вічно жаль.
Спохватися, викинь. Хай в очах заграє
Радість від кохання,радість від життя.
Біля тебе вічно щастя упадає
Від журби немає нині каяття.
Каятися ні в чім, бо життя прекрасне,
Нам зигзиця з гаю кидає буття.
А вогонь кохання хай в тобі не згасне,
Щоб продовжить рід свій за своє життя.
Вересень 2016 р.
59
А КОЛИСЬ
Розлучила нас доля з тобою,
Ти від мене пішла у віки.
Наше щастя розмило водою
І пройшли вже немалі роки.
А колись вирувало кохання,
Нас Венера по світу вела.
Зустрічали ми разом світанки
І любов наша садом цвіла.
Нам Селена доріжку світила,
По життю, як дітей, нас вела.
Ти ж життя, як світанки, любила
І із піснею дружно жила.
Ми любили життя, як вітання,
Від хороших і добрих людей.
Ми не знали, що жде нас страждання
Недоспаних і тяжких ночей.
Та не вірили ми, що нещастя,
Сплюндрує все наше життя.
Та не згасне любові багаття
Що несли ми його крізь буття.
Та в житті все порою проходить,
І згасає любов до життя.
Бо любов він уже не находить…
Та живе ще у нім майбуття.
Листопад 2016 р.
60
РЕМОНТ
Барахлить щось мій Samsung.
Що треба не знаю.
В телефонний магазин
Швидко забігаю.
Ой ви, хлопці-молодці,
Допоможіть діду.
Батарейку замінить
Треба до обіду.
Подивився, покрутив
Хлопець ту машинку:
– Так а де ж я вам візьму
Батарейку-кришку.
Телефон у вас не наш,
Із чужого краю.
Коли буде в нас така
Я, навіть, не знаю.
Коли нам Китай пришле.
Та й чи випускають?
Телефон у вас старий,
Що робить не знаю.
– Ну а що ж мені робить? –
Дід у них питає.
– Краще новий вже купить,–
Той відповідає.
Жовтень 2013 р.
61
СПІШІТЬ ДО БАТЬКІВ
9, 8, 9, 8
Давно нема вже мами й тата,
Мені вже нікуди спішить.
З землі вже зникла навіть хата.
Так що ж тепер мені робить?
Живу тепер я одиноко,
До мене діти не спішать.
Хоча живуть тут, недалеко…
Була б в них тиш та благодать.
Байдужі їм і батько й мати,
Хоч матері уже нема.
Не може батько дітям дати
Нічого, бо добра катма.
Віддав свої найкращі роки,
Шинелі, бо в військах служив.
Змінилась влада, а у неї
Нічого я не заробив.
Тоді за що мене любити,
Що голим вийшов у життя?
Я крадієм не можу жити,
Так і тягну своє буття.
Я ріс холодним і голодним,
Але батьків своїх любив.
Не був тоді я одиноким,
Бо з мамою і татом жив.
Та й як їх можна не любити,
Вони дали мені життя.
Усе життя із ними жити
Не міг. Таке життя- буття.
62 Жовтень 2016 р.
САМОТНІСТЬ САМА СМУТКУЄ
Самотність у пустій оселі
Вже поселилася давно,
Вона в кутках, в шкафах, на стелі
І виглядає у вікно.
Кого б до себе запросити
Одній їй також тут нудьга,
І ні з ким там поговорити
Кругом туга, одна туга.
Ну що їй там одній робити?
Удень немає ні душі.
Пішли дорослі десь служити,
На вулиці ідуть дощі
А вечором зійшлось сімейство
І в телевізорі сидять.
Коли там скінчилось все дійство,
Швиденько всі уклались спать.
Так з ким нудьгу їй розділити,
Остались лише старики…
Їх також важко покорити,
В них в голові лиш споминки
І ось нудьга сама сумує
В пустій оселі в самоті.
Сама з собою там смуткує
Місця бо вибрала не ті.
Березень 2015 р.