Лина Костенко «Страшны слова, когда они молчат …»
(перевод Владимира Туленко)
Страшны слова, когда они молчат,
Когда они внезапно притаились,
Когда не знаешь ты, с чего начать,
Поскольку ими много говорилось.
Ведь ими кто-то мучился, болел,
Он ими начинал, закончил тоже.
Живём средь миллиардов мы людей,
И слово подобрать впервые сложно!
Всё повторялось: красота с уродством,
И было всё: асфальты, спорыши.
Поэзия – есть ни на что не сходство,
Бессмертное касание души!
*****
Ліна Костенко «Страшні слова, коли вони мовчать …»
Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучився, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди, і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія — це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.