Вона нас косить мов траву
І силу забира живу,
А ми тікаємо завжди,
Та залишаємо сліди.
Й вона знаходить врешті нас
Й регоче нам - прийшов мій час,
А ми ж іще не нажились,
Їй кажемо мов киці – брись!
І Богу молимося ми,
Бо є усі Його дітьми,
Здоров’ячка дай Батько нам,
Відкрий дорогу ще рокам.
І ми підемо й далі жить,
Добро у світі цім творить,
Нащадки пам’ятали б нас
Як мудрих й добрих у весь час.
Прислухайся до цих молінь,
Ти не спіши казать – амінь,
Хай буде так як хочем ми,
Бо ми ж Твоїми є дітьми.
05.01.17.