Бузковий вечірній серпанок
На землю всесяжно лягає
Самотніх дерев чорні крони
Видніються в сутінках гаю.
Легенькі хмаринки тягнучі
Повз неба листи обіймають
Лягаючи спати востаннє
Із сонцем навіки прощаюсь.
Ні! Та таки не востаннє
Ще буде багато світанків
Ще будуть ранки колискові
Мене кожен день зустрічати.
І ти , о мій друже, читачу,
Завжди пам'ятай як лягаєш
Що буде ще час і що завтра
Тебе новий день вже чекає.