Куйовдить вітер яблуневі віти
й бузок духмяний. Боже, як щемить
душа моя! Як оп’яняють квіти
у цю ранкову, полохливу мить,
коли не має віри млі та світлу,
та проступають тіні-гематоми
крізь шкіру стін тендітну, білу, світлу,
немов від пристрасті, чи від утоми.
Як злодій повертаюсь за тобою
в бузкову ніч, в минулий день вчорашній,
та як жебрак з дірявою сумою,
за втратою ридаю бідолашний,
десь у душі, в безодні. Чи почуєш
ти голос мій, усі мої вірші?
Скажи мені, чому ти лиш ночуєш
у снах моїх, та у моїй душі?
.
ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ,2016-2020 рр.