Лина Костенко «О дне я думаю, когда себе скажу …»
(перевод Владимира Туленко)
О дне я думаю, когда себе скажу:
Строфа вот эта совершенна, браво.
И так тогда, наверно, затужу!
И захочу, чтобы пропала, право.
Перепугаюсь: а куда теперь?!
Уже вершина, где искать дороги?
… Был старым он. Он умер. Нам – пример,
Ему лизали руки эпилоги!
Ему приснился гробовой гранит,
Печаль смертельная взгустнула органично.
Он богом был, Его мир нас манит,
Но отвернулся он… Что очень символично!
*****
Ліна Костенко «Чекаю дня, коли собі скажу …»
Чекаю дня, коли собі скажу:
оця строфа, нарешті, досконала.
О, як тоді, мабуть, я затужу!
І як захочу, щоб вона сконала.
І як злякаюсь: а куди ж тепер?!
Уже вершина, де ж мої дороги?
...Він був старий. Старий він був. Помер.
Йому лизали руки епілоги.
Йому приснився жилавий граніт.
Смертельна туга плакала органно.
Він богом був. І він створив свій світ.
І одвернувся: все було погано.