Життя мінливе, як зимовий день,
ще зранку сонце, та сльота надвечір.
У метушні турбот не до пісень,
не помічаємо ми очевидні речі.
Мелькають миті, місяці, роки…
Як мало ціним все, що нам дається.
Немов попереду у нас іще віки,
немов минуле знову повернеться.
Неначе можна поміняти все,
всі помилки і похибки поправить.
Та течія ріки життя несе
туди, де вічність завжди балом править.
Немовби все можливо позабуть
й почати зранку прожите спочатку,
а в серце втрачене кохання повернуть,
як одягти в мороз свої пальчатки.
Немовби варто лише побажать
і барвами веселки все засяє,
та врунами укриє сіножать,
і все потоне в веснянім розмаї.
Невідворотно все ж настане час,
коли ми зрозуміємо – все тлінне.
Життя в кінці кінців навчає нас –
воно коротке, надто швидкоплинне.
Потрібно зберігати і цінить
все те, що Небесами нам дається.
Життя тендітне, мов тоненька нить,
а там, де тонко, зазвичай, і рветься.
Тож пийте, друзі, божий дар щодня,
хай вкриє всіх нас щастя покривало.
Щоб не блукати лабіринтом навмання,
щоб воно вдома завжди нас чекало.
15.01.2017