"Сховатися од долі - не судилось..." (Василь Стус, http://www.poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=315)
Сховатися од долі - не судилось.
Ударив грім - і зразу шкереберть
пішло життя. І ось ти - все, що снилось
як смертеіснування й життєсмерхь-
Тож іспитуй, як золото, на пробу
коханих, рідних, друзів і дітей:
ачи підуть крізь сто своїх смертей
тобі услід? А чи твою подобу
збагнуть - бодай в передкінці життя?
Чи серцем не жахнуться од ознобу
на цих всебідах? О, коли б знаття...
Та відчайдушне пролягла дорога
несамовитих. Світ весь - на вітрах.
Ти подолала, доле, слава Богу.
На хижім вітрі щезне й ниций страх.
"УКРЫТЬСЯ ОТ СУДЬБЫ – ЗНАТЬ, НЕ СУДИЛОСЬ..." (вольный перевод П.Голубкова)
Укрыться от судьбы – знать, не судилось.
Ударил гром - и сразу кувырком
Пошла вся жизнь. И вот ты - всё, что снилось,
Как жизнь, как смерть, короче "два в одном" -
Испытывай, как золото, на пробу
Любимых, близких, взрослых и детей:
Пойдут ли через сто своих смертей
Тебе все вслед? Души твоей «утробу»
Поймут ли - хоть бы жизни под конец?
Иль сердцем ужаснутся от озноба
На тех «всебедах»? Если б знать ту пробу...
Отчаянно неведом нам венец,
Но мир неистововый. весь «на семи ветрах».
Судьба преодолела, слава Богу.
На хищном ветре - исчезает низкий страх.