Вы простите меня, вы простите за слёзы случайные,
За нелепость желаний, несдержанно – злые слова.
За безумные мысли, за речи прямые и странные,
Ведь жива я, представьте, жива…
За бессонницы тяжесть, рассветы пустые, щербатые,
Недоверье и веру, что равно слепые подчас,
За лучистый разброс, за полынную горечь утраты, и…
И за то, что молилась за вас…
За хмельную любовь, за колодезный ливень, наверное,
И за яблочный сад, и за эти седые лета,
За щербины на сердце, за тёмные ночи неверные,
Не святА я… Совсем не святА…
И за жажду пожить, и за крылья, судьбой обожжённые,
Одиночества вкус, безысходность и боль всю мою,
И за то вдохновенье, и песни, душой напоённые,
И ещё я люблю… я люблю…
А ещё я люблю…
19.01.17
________________________
Татьяна Левицкая
Ви пробачте менi...
Ви пробачте мені за сльозу випадкову,
Недосяжні бажання, нестримні слова,
За шаленість думок, непідкупну розмову.
Ще жива… Ще жива…
За безсоння важке і світанки строкаті,
Недовіру та віру сліпу водночас,
Променевий розмай, полинові утрати.
Ще молюся за вас…
За кохання хмільне і колодязні зливи,
Яблуневих садів сивочолі літа,
За вибоїни в серці, за ночі зрадливі.
Несвята… Несвята…
За жагу до життя і опалені крила,
Безнадії самотньої присмак жалЮ,
За натхнення, що в пісню з душі перелила.
Ще люблю… Ще люблю…
2016 р.
http://www.stihi.ru/2016/12/24/8037