Люди вірять у Бога,
Люди живуть сто років,
Люди вбивають без Бога,
І не жаліють ні трохи.
Люди вбивають людей,
Люди вбивають дітей,
Люди вбивають природу,
Люди - то суча порода.
Увісні бачу Везувій.
Він вивертає назовні
Недра свої бурхливі,
Проти яких безсилі,
Люди, що жили навколо,
Знищене їхнє житло,
Знищена їхня домівка,
Знищена їхня земля.
Люди тікають далеко,
З ними тікаю і я,
З ними тікають лелеки,
В них вся доля моя.
Годі вже чекати бризу,
Коли океанів нема поблизу,
Ти пережив свою кризу,
Час міняти репризу.
Коли тебе тягне до низу,
Навколішки не ставай,
Ти пережив свою кризу,
Ти мовив смутку прощай.
Та коли тобі справді бракує,
Чи коли хтось не чує,
Вилайся, що в тебе нема,
І тоді пройде зима.
А тоді прийде весна,
І тоді стане всім тепло,
Ти вже не скажеш нема,
Це тобі буде не пекло.