Я віддав тобі прянощі, перець і сіль,
щоб життя було повним і сповненим перцем.
Я не здатен був дати серце,
і тому насипав мускат.
Я тобі дарував сонцеврат,
на сто вісім намистин чотки
та із срібла свячений хрест,
бо поплутав всі віри, обряди,
чим тебе я би міг захистити,
чим тебе міг знайти
хоч десь.
Я вмираю. Чекаю квітень
щоб піти і тобі залишить
ті маленькі мої дарунки,
талісмани, що вплетені в дім.
Я тебе захищаю,
і втім
ти не дала мені піти…
Саме ти,
наче ти – мій воїн,
без меча, але з тим вогнем,
що палає в очах і в серце,
що я вічно хотів зберегти.
Не даєш ти мені піти…
Я віддав тобі прянощі й перець,
щоб життя твоє було повним.
Ти дала мені светр із вовни,
щоби я собі не застудився
у далекій своїй дорозі.
Повертайся, ти кажеш,
бо я приготую тобі вечерю,
пряну каву із медом і перцем…
Ти мені віддавала серце.
Серце пахне моїм мускатом.
І це стало для нас обрядом.