Не викликай мене, Норвегіє,
Як навіть в ноги упаду.
Норвегіє – моя елегіє,
Вже не на щастя – на біду.
Я знаю, як проїду Польщею,
На той самий пором зійду.
Та не знайду тебе, хорошую,
Бодай весь човен обійду.
А сонце Балтикою вмиється...
Замруть церкви вздовж берегів.
Там обіймались, мов зустрілися,
І плакали, а човен – плив...
Хоч там, нечутний серед Балтики,
Де вітер, мов пором, гуде, –
Самотнім – вголос зможу плакати,
І серце вистрибне з грудей...