Життя прожить - не поле перейти.
Зустрінешся і з лихом і бідою,
З коханням щирим і ганьбою
Із ненавистю і добротою..
У тебе ж інше - зрада у сім'ї!
Саме тоді, коли дитя його носила.
І твоє серденько стискалось і боліло.
І ризик був, не вижити самій!
Твій чоловік, якому довіряла,
Ішла на муки і страждала.
Останні сили віддавала,
Щоб оця крихітка жила!
Саме тоді, знайшов собі коханку!
На море з нею їздив - спочивав,
Гуляв як пес собі до ранку,
Та їм дарунки дарував!
Чужій дружині і чужій дитині.
Свою дитину, навіть не згадав.
Сім'ю зганьбив - покинув все одразу,
В лікарню не прийшов - не подзвонив ні разу!
Дитинку не ховав, і не бажав про неї чути,
З Ларисою - коханкою, в Ірини пропадав,
Як можна це забути?!
- Я! За таку жорстоку зраду,
- Даю тобі свою пораду!
- Не плач і очі висуши свої.
- Такі як він, не мають право існувати!
- Вони не вміють жити і кохати,
- Бо тато з мамою, навчили лише брати.
- Такого із сім'ї - поганою мітлою треба гнати!
- І не жаліти, а тим паче, не прощати!
травень 2016р.