О мамо, мамочко! Мамуся!
До тебе я вже не вернуся.
Високо в небі нині я літаю
І рідну Землю зверху споглядаю.
Було це так: прийшов наказ
Усім збиратися нараз.
В Луганськ потрібно нам летіти,
Щоб литовище боронити.
Добро дали нам на посадку,
Та все пішло не по порядку.
Ніхто за нас не потурбувався,
Щоб до полоси літак дістався.
Пішов у дію Пе-Зе-еР-Ка,
Тут й кришка нам прийшла, хана.
Одна ракета пройшла мимо,
Але друга вже в нас влучила.
Літак розпався у повітрі,
Хто зразу випав, хто повиснув.
У літаку я був до самого падіння,
Отож пізнав закон всесвітнього тяжіння.
Я попрощатися устиг як треба,
В останню мить я думав лиш за тебе.
Як будеш ти за мною сумувати,
Як будеш довго ще мене чекати.
Прощайте рідні; дуже не журіться.
Згадаєте коли, то й усміхніться.
Як воїн, я зробив усе що міг,
Й присязі вірність до кінця зберіг.
Нікому не дано заглянуть в майбуття,
А тут – відкрита книга вічного життя.
Та я не маю права вам її читати,
Скажу ж я дещо, а вам вже вибирати.
Не встиг в житті дерев я посадити,
Не встиг в житті дітей я породити.
Із щирим серцем йшов країну захищати,
Тепер ж уздрів: мошну «рошенам» набивати.
За що було нам воювати?
За що було нам помирати?
За щож пішли усі в небуття?
Буяло в Каті щоб «Свинське життя»?
Кому нужна така «Свобода»?
Як у людей одна скорбота!
Ти, пенсіонере, – подихай!
Для них ж життя, – суцільний рай!
До чого Стуса були жертви?
Щоб нині ліпше було вмерти?
Для чого ви все красите забори?
Та краще б дбали збіжжя до комори!
Що умного в Пе-Те-еН і Пе-еН-Ха?
Чи в голові одна полова і труха?
Потрібно менше «друзів» й займів вам шукати,
А працювати, працювати, й працювати.
Раніше жили ви і горя не знали,
Бувало, «Героя» посмертно давали.
Тепер заслужили померлі награду,–
Вручають їх рідним… посмертну зарплату.
Вам не набридло так вже жить?,
Той «телик» тільки й верещить:
–Он той був злодій, той бандит!–
І всяк себе в пре м’єри мнить.
Кабмін ж сидить та все рішає,
Насущні справи розглядає.
Чим же казну - то поповняти?
Звідки доходи й з кого драти?
Потрібно «яника» спіймати,
Його майно конфіскувати.
Дивись, якась там і копійка
В АТО прослизне прямо до війська.
Бо вже нам й нічим воювати,
З «мобілки» треба поповняти.
Скидаймось гривенків по п’ять,
Тоді чим й буде воювать.
Бо наше йде все за кордони,
На острова в офшорні зони.
Ми так звемо вас: « Сьостри! Браття!
Ми ж не бажаєм бути кляті».
Небесній сотні
Зійшла над білим світом ясною зорею,
Зійшла над темним гнітом музикой Орфея.
Своє життя ти людям присвятила,
Старе життя тобі так опостило.
Піднялися з колін прості невдахи;
Та не хватило сил, мети не досягли,
І знов людей у старі ярма запрягли
Пани лукаві – новітні олігархи.
За що ви свої голови поклали?
Щоб знову все бур’яном проростало?
Щоб знав народ доїли як теличок?
Такий - то так у нас вже, мабуть, звичай.
Здавалося, назад уже не буде вороття;
Так ніж, ми знову повземо у стареє сміття.
Так палко на екранах говорять,
А потім, підлі , що ж вони творять?!
Країна в розрусі, ввесь люд зубожить,
А праці немає,– з країни біжить.
Гранітний пам’ятник тобі - то збудували,
Під цей ж шумок народ як липку обідрали.
На метр собаці цепу удлинили;
Живи ж привільно цюця - то здавалось.
Та мисочку на два відворотили
Йому, щоб служба медом не казалась.
А щоби ми питань не задавали,
Криваву бійню нам устроїли, війну.
Іди, народе, «набобів» захищати,
Ми ж будемо скеровувать різню.
Небесна сотне! Устань - но й подивися,
На ваших як кістках « яцені» розжилися.
І граблять всіх підряд, і все в офшори;
Трудовий ж люд, як завжди скніє в мору.
І «яйценюк», і «бульдозерко», –
Уже давно вони продажні шкури.
З Обамой й Меркель в них все шури-мури…
Та стігми знак на лобі в них давненько!
Полеглим в Іловайському котлі
Заправляйте, хлопці, танки,
Та й готуйтесь наступать,
Бо пошлем вас завтра зранку
Край Донецький усмирять.
Так сказали командири
Та й почали «гужувать».
Зачинились в штаб-квартирі
План воєнний розроблять.
Планували…Воюали…
Ми ж попали у котел,
Бо в башкі у них доляри
І вчорашній «опохмель».
І не все прийшлось до ладу,–
Сплило все у росіян.
Бо на кожнім кроці зрада,
Тайних планів дерибан.
Тож як вдарили із «градів»,
В нас й почався кавардак.
Очманіли від ударів,
І пішло усе не так.
Чим було нам воювати?
Розтягли ж усю казну.
Довелося відступати
Та й тікати щодуху.
Іще довго ми сиділи
В Іловайському котлі.
Допомоги все чекали,
Та й гуртом всі полягли.
Скільки нас було по штату,
Невідомо нікому.
Керівнцтво на параді,
Ми до «лампочки» йому.
Отака полеглим шана,
Ми не нужні нікому.
Бульдозером загорнули, –
Так віддали данину.
Горлопани ж сидять в Раді, –
Не поділять власть ніяк.
То кому нужна ця влада?
Припинять пора бардак!
А хто ж такий у нас прем’єр
Родивсь прем’єр із темної дороги.
А хто ж була у нього мати-квочка?
На білий світ хто вилупив такого
Птародактеля з розбовтка-яєчка?
Ума катма, мізків йому бракує,
Бо вже давно тирчить у нього в лобі куля.
Її всадила, сердечному, Європа;
От відтепер й свербить йому так в жопі.
Оце і все від братньої «Єврулі»,
А на презент під ніс от-так-кен-ну дулю.
Він відтепер мадам - Європу добре знає;
Тож лиже, смокче і сосе ту рулю
З таким натхненням, що ледве не ковтає.
Зібрав грузинську мішуру, увесь непотріб світу,
Втокмачують у голови з Європи нам освіту,
Старцями краще як ходить по білу світу.
О Дніпре, Дніпре наш! Широкий і могучий!
Зберемо ж, браття, падаль ту, та на Тарасу кручу.
Всю наволоч оту Дніпро знесе у море, –
Тоді й наступить мир! Пройде людськеє горе.
А що ж прем’єр!
А прем’єр кричить з екрана:
– Ти бандит! Сепаратист! –
Та заглянь в свої кармани,
Ще такий ти аферист!
Призвіть ж його в Верховну Раду,
Хай дасть він звіт за свою зраду.
Та всі вони так-кі хороші!?
Одне ж коріння, – від «пороші»!
Хорошого чого від них чекати?
Чи не пора вже вили в руки брати?
Он пан «ЛЯХшко» так вправно ними-то махає,
Та як йому іти на фронт, то їх й немає.
Із-за угла ж він гавка дуже грізно,
Та корегувальників щось ловить надто пізно.
Бо їх потрібно ще тепленькими хапати,
А не язиком перед екраном теліпати.
Остерігайтеся українського «гебельсона»
Хто розум відібрав, закрив нам очі?
Роками хто нам голову мороче?
Спитаймо Яворівського, гнидоту:
– Скільки віщати будеш ти бридоту? –
Бо з року в рік твердить цей кухар:
– Росія ворог нам, а Захід цукор!
Біжім скоріше в НАТО, у Європу! –
І от повзем, хоч й нічим крити жопу.
А кухар наш по радіо рецепти
Висловлює Європи. Та оцету
В меню він нам все більше підбавляє;
Та з Заходу долярики чекає.
А що ж нам робити?
Та в нас же у усіх одне коріння!
Чому ж у нас таке нерозуміння?
В свій час славетного Мамая
В три шії ж гнали до Сарая!!
Де ж наші ширість і єднання?
Хто нам втолок, що ми вже не слов’яни?
Хто нам сказав, що ми «моголи»?
Славетних предків внуки голі.
І ми усе ждемо підказки «друзів»,
Державой керувать самі не в змозі.
Була в нас славна мати Леся Українка,
Тепер ж волаєм: «Хайль!! Неня Ангелінка!»
Великий батько був Шевченко,
Та ті часи пройшли давненько.
Устань-но, батечко - Тарасе!
Пора вже гнать цих «гондурасів»!
І на останок
Дивіться ж, на Землі не наламайте дров!
Бо скільки можна- то людську ще лити кров.
Щось як не так, – на Сонце ясне подивіться
І від душі друг другу щиро посміхніться!
Живіть своїм умом, а не чужим трибом.
Для праці місця всім вистачить під небом!
Якщо ж життя у вас та й піде під уклон, –
Тоді Землі прийде кінець. Армагеддон!
Тож хай над вами світить зірка братства!
А інший путь вас приведе до рабства.
Потрібно, браття, жити дружно, в мирі;
І не ліпіть собі живих «кумирів».
Тож уперед! Назустріч зорям!
Ніхто в борьбі не відступай!
Звитяжной працею й знаннями
В віках прославте рідний край!
О мамо, мамочко! Матуся!
До тебе я вже не вернуся.
Високо в небі нині я літаю
І Землю рідну з далі споглядаю.
Глибокі і щирі співчуття рідним і близьким загиблих Героїв. Героїв, які до кінця виконали свій військовий обов’язок.
Вічна вам ПАМ'ЯТЬ.
Тагришко. Осінь 2015р.