По обе стороны кровавой серой зоны,
после жестокой схватки спят солдаты.
Слышны глухие кашель,храп и стоны,
а рядом остывают автоматы.
Недавно был солдат простым шахтером,
в глубокой шахте уголь добывал.
Любил детей, жену, степей просторы,
ни о какой войне не помышлял.
Но оборвал жизнь мирную снаряд,
от взрывов стены, окна задрожали!
По полной боевой ушёл солдат,
чтобы родные в страхе не дрожали!
Закрыл солдат глаза свои зелёные,
увидел образ Любушки родной,
Катились слёзы по щеке,солёные.
и боль разлуки в тишине ночной.
Кружится голова. В одно,сливаясь,
горячие сердца их, бьются в унисон.
Как жаль, что ночь короткая такая
и это есть всего лишь только сон.
Тієї ж ночі бачів сон свій воїн ВСУ.
Прикривши і свої ганебні очі,
під натиском пішов він на війну,
а здохнуть там не дуже хоче!
І бачить він, кругом лунає галас, сміх,
Прапори ганяє вітер, чутні стуки,
Стоять на вулицях кабінки, для утіх,
"Героям Слава", скрізь лунають звуки!
Побачив діточок своїх, зрадів,
гуляють у пісочниці на дворі,
Орають землю четверо рабів,
З Донбасу він привіз їх, у неволю.
Але у сні, якось пішло не так...
Щось раптом синє небо помарніло...
то був скажу, не дуже добрий знак.
Стоять гармати, в хату його цілять!
Стоять зі сходу мужніє солдати,
Біжить на зустріч танку -"Брате, стій!
Не треба вам туди стріляти,
там рідні діточки, будинок мій!"
Молитися почав той русофоб,
вчорашніх сепарів до миру закликає.
У поспіху утер спітнілий лоб,
від вишиваночки брудним, розшитим краєм.
Кінця такого він не уявляв,
І тут відкрилися у нього очі,
побачив він, як той, хто їх стравляв,
Утік, з грошима під прикриттям ночі!
За кого він ходив вбивать братів?
за що він так їх ненавидів?
За те, щоб більшу харю хтось наїв,
повинна вся його сім`я загинуть?
"-Ні!"-вигукнув у відчаї солдат
"-Ні! Я не хочу, людоньки, ПОЧУЙТЕ!
Гармати розвертайте всі назад,
ДО УРЯДУ, А СВІЙ НАРОД РЯТУЙТЕ!
Давайте разом виженемо геть,
Хто братовбивчу цю війну затіяв,
Хто посилав нас на криваву смерть!
І МУЖНІЙ НАШ ДОНБАС ЗІГНУТИ МРІЯВ!"