Долина почуттів, що повна чаша,
Гармонія блаженства і печалі.
Над обрієм веселка, радість наша,
Встає після дощу, -- щоб пам'ятали.
Кохання, ніби шовкова косиця.
У горах, що нелегко i дістать.
На пелюстках роса сльозою сяє,
Та аромат різкий. Він може й налякать..
Несамовито виє вітер вільний,
Наповнює подіями життя.
Та наші радості усі і наші мрії
Несе крізь гори річка забуття.
Скільки на світі є людей, стільки й стежок відомих.
Немає сенсу жити вічно, без кінця.
Плащем накриє ніч тебе востаннє --
Тоді й пізнаєш зміст свого буття.