***

                В.М. В'ятровичу


До мозку Володі постукала Заздрість,
Боротися сил не було,
Бо там, у душі, заховалася Слабкість,
Що різала тіло, мов скло.

Спочатку хлопчина спасався брехнею,
І скеля провини росла…
А потім чужі, наче власні ідеї,
Несла вже зчорніла душа.

Десь там, у архівах, вишукував попіл,
А правду подалі ховав…
Та марно пройдисвітом згублено роки,
Лише посміховиськом став.

Могилу В’ятровича не розшукати,
Бо не запалив він зірок,
Бо той, хто не вміє нікого кохати,
Не вартий у церкві свічок.


Київ