...І раптом вона подзвонила – і плакала, плакалась.
Казала: всі дні пам'ятає, від першої зустрічі.
Зізналась, що втратила все, і на долю поскаржилась.
Сказала, що винна, шкодує, що так його мучила.
А він вже був іншим – вона подзвонила до іншого.
Від того, якого згадала, – лищ цифри у номері.
І він від дзвінка із минулого зовсім не втішився,
Вже з першої миті такої розмови утомлений.
Вона ще казала йому – щось приємне – з запізненням.
Він слухав не так, як колись, а без усмішки, жодної.
Давно вже від неї пішов – некоханим, невпізнаним.
Пробачив, хоча не забув, – вміла бути холодною.
Вона говорила багато – в минуле просилася.
Вона говорила невпинно і гірко, мов грішниця.
Дивився: а там, за вікном, – ніч самотньо дощилася.
І думав: що щастя – не щастя, як трішки запізниться...
Переклад має місце
http://www.stihi.ru/2017/01/30/557