Хтось згадає...
Не в січні - то в грудні.
Плями Сонця прикрасять мій сон
про дороги пусті та облудні
від Балвені до краплі Лансон...
Ти сміявся...
Казав, що не хочеш
заблукати в мереживі мрій
про світанки на кінчику ночі,
де ховаються сотні надій...
Світ - безодня...
Глуха і потворна.
Але кожний, там серце знайде,
до якого приходять повторно,
залишаючи слід де-не-де...
Порух пальців...
І стриманість віку
надлюдському поступиться знов,
щоб сховати розумну і дику,
обережну і щиру любов...
Тож - не гримай...
Ті двері - не винні,
що веду до Твоєї душі,
де зникають у вихорах синіх
ці прості, паперові вірші..:)