Хіба ревуть воли, як ясла повні?
Спитав письменник 200 років тому.
Хапуги владу захопили нині,
Тож постає оце питання знову.
Який прогрес в нас – «Кучмвози»!
«Кравчучки» теж у нас прогрес!
З країни ми усе вивозим,
Та для країни це – регрес.
Каструлі в Польшу покотились;
З заводів плашки, мітчики.
До чого ми вже докотились,
Країну збрянчили з руки.
Так й прожили ми чверть століття,
А нині й нічого возить.
Пора б узятись до роботи,
Та в нас вже й нікому робить.
Яка робота? Де робити?
Заводів й фабрик вже нема.
То як же людям нині жити?
Та в нас тепер й ума «катма».
От кляті «курви-комуняки»,
Побудували мало ви.
Бо вже нам й нічого ламати,
Одна надія на займи.
Та скоро ми в Європу вступим,
І всі «привільно заживем».
Товкти ми будем воду в ступі,
Та будем жить одним лиш днем.
Щось там продать ми ще у змозі,
Бо дно країни – ЗОЛОТЕ.
Як жук той порпаємсь в навозі,
Панам ж в офшори все пливе.
Ревуть всі ревма кожной днини,
Пани ж купаються в вині,
Та з дня народження дитини
Молитись учать «бандерні».
Та нам яке до цього діло?
У нас то правило одне:
Лиш б моя хата не горіла,
А там нехай… усе пливе.
Продатись ладні ми за гречку
Та за понюшку табаку.
Отак й живем, як ті овечки;
Усе в житті нам побоку.
Живем, як страус у пустелі,
Ховаєм голову в пісок.
Немов прикуті до постелі,
Не йдем вперед ані на крок.
Радієм всі ми до знемоги,
Та зазираєм в чужий рот.
Із нетерпінням ждем промови
Про дружбу з німцем, про «Рот Фронт».
Отож й живем так, животієм,
Та пісню-стогін все ведем.
Про кращу долю вже й не мрієм,
Чогось чекаєм день за днем.
От чому так «цвітуть рошени»,
І «коломийки», «п’янчуки».
Вони ворочають мільйони,
А ми в них клянчим п;ятаки.
Як ті піявки вони впились
Так, що їх не відірвать.
Вони всі бандой розплодились
А нам … кидають свій маслак.
Плугатарі! Пора проснуться,
Й Тараса Слово нагострить.
«Каменярям» пора вернуться.
І сих «рошенів» гемселить.
З гори камінчик покотиться,
Лавина зірветься наниз.
В країні все в нас обновиться,
Й повіє свіжий, повний бриз.
Не бійсь мракобісної мли,
Камінчик ти цей зворухни.
Ще поки нам «марш не зіграли»,
Піднімемось ж дружно, СЛАВЯНИ!
Я нічого в своїх віршах не вигадую. Читаю твори українських літераторів. Читаю про те, що вони писали 100-200 років тому, про те, що вони бачили в свій час, що відчували тоді. Теж саме бачу і я нині. Теж саме відбувається і нині в нашій країні. І я в дечому, в окремих епізодах, попри моєї волі, але я беру на озброєння їхні напрацювання. По крайній мірі, мені так здається. З величезною розчулено-зворушливою помпезністю ми підносимо на постаменти наших українських(дореволюційних) письменників, поетів. А чи влада читає їхні твори? Я думаю, що ні. Вона їх(ці твори) не бачила ні в одному "глазу". А може, щось пам'ятає зі школи. Запам'ятала(влада) вочевидь зі школи лише одне: як жити по панськи, жити-не-тужити. Тому й лізе як не на постамент, то хоча би на..."Бульдозер". Авжеж, хто на броньовик(Ленін), хто на танк(Єльцин), а хто й на бульдозер(з трьох разів вгадаєте, чи й так пам'ятаєте) . Герострат підпалив храм Артеміди, і цим обезсмертив своє ім'я в віках. На жаль, не зна йшлося в нас такого "герострата-бульдозериста", щоб вигріб-вимів з Майдану оцю всю "кулелобу" наволоч тоді, в 14-му році, хоча й смикнули-скинули з лопати оцього горе-руками-водителя.
Отож , усе, що написано нашими геніями, актуальне і нині: тільки з точністю "наоборот" в проміжку часу. Ті ж самі пани, таке ж відношення до простого люду. Є закони по захисту людей від свавілля, ; вони не діють. Що
в людській праці; медичному обслуговуванні людей; навчанні наших дітей, ; все йде на знищення. Зате приймаємо гарні закони(з кримінальною відповідальність, не дай Боже, хтось ще плюне на котрусь з них) для бродячих собак, зводимо їм розплідники(нехай кусають людей, нехай загризають наших дітей, ми ж хочемо в Європу). Якщо раніше був клас робітників, селян, то тепер народжується новий вид особи ; собако-людина. А ми, простий народ, будемо називатися людо-собаками. Такими особами легше керувати. Тож читайте наших геніїв. Читайте і розмірковуйте.
Читайте усі: і простий народ, і наші керманичі. А хто нами керує? Чи є хоч один з депутатів, щоб був робітником, дояркою? Дзуськи! Бо в кишенях гуля-свистисть вітер. "Золоте телятко" править миром: хоч в голові пусто, та в кишенях густо; хоч в голові і вітер свистить та в них капітал лежить.
Отож владо, читай Тараса; і не потрібно буде дзеркала, щоб себе в нім побачитии-узріти.
Тагришко. Січень 2017р.