Земне й небесне
Лежав солдат десь серед ночі
На мерзлім грунті – в небо очі!
Лежав солдат, і очі – в небо!
Йому нічого вже не треба…
В руці – мобільний телефон,
А з нього – телефонний дзвон.
І повідомлень SMS-ка –
Його плиті могильній фреска.
Пораду мати слала сину
(про ту не мріяла картину,
Що серед ночі з сином сталась,
Як все на фронті відбувалось):
Землі, синок, бери побільше,
А як що копанку – поглибше.
Робітників бери не мало –
На всі роботи щоб хватало!
Такі вже наміри були –
Хто пам’ятає жах війни!
Маєтки фюрер обіцяв,
Рабів слов’янських арійцям…
Але забули, що було…
Насіння як те проросло?
Лежить герой наш – очі в небо.
Вже нічого йому не треба…
Тепер хоч очі звів до Бога,
Але була у нього змога
Звернутись к Вищому раніше,
Не порушать закони Вищі!
Бо люди – діти Божі, квіти,
Шанують Божі заповіти!
Хто ж хоче більше захопити –
То треба тих призупинити!
В житті все сталось навпаки –
Прополює Бог будяки!
Землі отримає шмат кожен,
Де тільки Бог йому положе…
02. 15р.