Поема "Сон"
------------
Приходить ніч. Приходить сон,
Що десь чатує за вікном,
Розкриє двері для артистів:
злодіїв, блазнів, вокалістів.
Театр життя, театр тіней,
Де вистачає всім ролей
І тягне нас у вирій снів
Морфея пісня, тихий спів.
Нам сняться ночі, сняться дні,
Де ми йдемо кудись одні,
А потім падаєм кудись
І летимо увись, увись…
А там вже, ніби і не ми,
Якісь кімнати, і столи,
І люди, люди, люди скрізь.
Чи це закінчиться колись?!
А там вже п'ють, а там гуляють,
Залізні кубки тьмяно сяють,
Вино, з каміння виноград,
Усе вкрива довкола чад.
А у кутку широкий стіл,
Немов розділений навпіл,
Порожньо з тої сторони,
А інше? Місце Сатани?!
Ще мить, прокинуся, не треба,
А тут вродлива знову Геба
Шепоче: "Йди. Іди до столу", —
А я іду і все по колу,
Іду до краю, а нема,
Загасло світло, знов пітьма,
А на столі лише зола,
Якесь це місце горя й зла.
А за столом... "То ви, бабусю?..
Я вас нітрохи не боюся,
Чому одні, нема потрави,
Лиш попіл скрізь, то для забави?
Ми гроші все даєм за вас,
Десь по суботах, як той час
Приходить кинути в карнавку,
Погріть церковну ходим лавку".
— Ти бачиш попіл, це ті гроші,
Вони для вас є найдорожчі,
А тут в ціні лише молитва,
Що з уст твоїх як ружа квітла.
Молитва й хліб тут у ціні,
Ми сотні років тут одні,
Нема тепла, немає світла,
Тут темрява давно осліпла…
І зникло все, лиш темні стіни,
Чекати довго треба днини,
І про бабусю, то є сон,
А гроші всі забрав Харон,
А там в ціні… Цей сон у руку,
Розвіять треба ту розпуку,
Пустить за вітром сивий струм,
Нехай іде, де вічний сум.