Сто...дев'яносто дев'ять...
Рахую пам'ять між нами.
Містами
рахую залежність...
Боже, невже це я?
І чому він - повна моя протилежність?
П'ятдесят вісім...
Листів більше не пишу.
Краще сказати ховаю у шафу,
чи рву до ранку,
без тями закохана в небо.
Невже, це "небо" без тебе?
Пливу синіми хвилями.
Милями
моряки рахують невідомість.
Скільки кохання втопила у цьому морі?
Доволі...
У ньому давно вже не було штилю.
Одні лиш підводні скелі.
Я по ним високо, аж до самої стелі,
до всіх святих, що не знають сенсу життя,
Живуть до п'ятниці і вихідних,
доречі, нудних.
І чомусь не вдягають взуття.
Минуле тікає у темряву
І ти йди
До чорта! Під три чорти!
Йди...
Зітри мене з пам'яті і всіх носіїв.
Дай бажання жити без тебе
Потреба
повітря і нових шляхів.
Потяги рятують від страху самотності
За вікнами інші світи.
І ти...
Посміхаєшся, ніби ми щойно знайомі.
У мене давно не всі вдома.
Cім...шість...
Мої не присвячені вірші вкриваються пилом.
Тіло
Холоне під теплою ковдрою.
Скільки в залежності міст?
Скільки в залежності разом нас і окремо?
Два...один...
Силует намальований на стінах
Спасіння?
Чи вірна дорога у пекло?
Як би там не було
Ти - моя небезпека.
Моє море і небо.
А треба?