Поет писав у тиші мерехтливій.
Цих слів ніхто не скаже – тільки він.
Слова, що він напише, десь, можливо,
Навчать чомусь багато поколінь.
Та це колись…. А зараз лиш тремтіння
І вихори думок у голові:
Як головне обрати, справжнє, а не зайве,
Таке, щоб люди зрозуміти всі змогли?
Талант – то не дарунок. То є кара.
Його ховати то є просто гріх.
Тягар, бо не зумів сказати правду,
Але й мовчати також він не зміг.
Бо він поет. Його життя – натхнення.
Напише він ті головні слова.
Вони прийдуть, можливо, навіть з болем.
Але він платить. То його ціна