Ми наче човни,
намагаэмось пробитися,
Повернути собі життя,
Та з води,
Починає литися,
Неначе сміття,
Невбачаючи білого,
Чорне за чорним,
Як шмаття незцілілого -
Здавлює горло, -
Так і відсутність справедливого.
На грані десь між принципом і підлістю,
Ми метушились як оті собаки.
І кості-хабарі носили з горе-вірністю.
Очі блиснули,
і тут же змокли.
Одна мить!
Та у одних вони - засяяли,
У інших же просто зсохли.